«Там були якісь потойбічні сили». Три страшні аварії та дві смерті – 30 років «чорному вікенду» в «Ф-1»
Аномальна концентрація трагічних подій на трасі в Італії у 1994-му.
Рівно 30 років тому, 29 квітня 1994 року, команди, пілоти та вболівальники «Формули-1» прилетіли до Італії на третій гран-прі сезону. Гонки в Імолі часто були незабутніми – і ця не стала винятком. Але, на жаль, не через видовищні обгони чи запеклу боротьбу за місця на подіумі.
На той момент вже майже вісім років світ «Формули-1» не бачив смерті на трасі, відколи у травні 1986-го на тестах у Ле-Кастелі розбився італієць Еліо де Анджеліс. Хто б міг припустити, що той вікенд у 1994-му закінчиться трьома страшними аваріями та одразу двома смертями пілотів.
Розповідаємо про найтрагічніший гран-прі в історії автоспорту.
День перший: болід Рубенса Баррікелло злетів і врізався в бар'єр із покришок, пілот потрапив до лікарні
21-річний бразилець Рубенс Баррікелло прилетів до Італії, сподіваючись продовжити свій вдалий старт сезону у складі «Джордана». Він дебютував у «Формулі-1» за рік до цього, але в першому сезоні лише одного разу фінішував в очках. У 1994-му Рубенс почав дуже добре – 4-е і 3-е місце в перших двох гонках.
На початку п'ятничної кваліфікації гран-прі Імоли Баррікелло дуже жваво атакував зв'язку Варіанте Басса, на швидкості 225 км/год зачепив поребрик, а потім його болід злетів і жорстко врізався в бар'єр із покришок. Після приземлення машина Баррікелло кілька разів перекинулася, перш ніж зупинитися в перевернутому стані.
Молодий пілот ненадовго знепритомнів. Диво, але в результаті бразилець отримав лише травму зап'ястя та зламаний ніс. Хоча все могло закінчитися куди сумніше – пізніше стало відомо, що язик Баррікелло заблокував йому дихальні шляхи, а врятувала йому життя екстрена допомога, яку провів лікар ФІА (Міжнародної автомобільної федерації) Сід Воткінс. Це був перший раз, коли Сіду довелося проявляти свої навички того вікенду.
Спочатку Рубенса повезли до окружного медичного центру, де його, до речі, прийшов провідати Айртон Сенна – співвітчизник Баррікелло. А ще через деякий час пілота «Джордана» на гелікоптері доставили у лікарню Маджоре в Болоньї для проведення планових обстежень. На щастя, вже наступного дня Рубенс був присутній у боксах, проте участі у заїздах на тому гран-прі вже не брав.
«Я не пам'ятаю свою аварію в Імолі. Мені навіть довелося згадувати власне ім'я. Я думав, що зможу зробити маневр, але, як виявилося, вимагав від боліда дуже багато», – розповідав пізніше Баррікелло.
Легендарний конструктор Едріан Ньюі теж згадував ту п'ятницю: «Я багато працював в офісі, тому приїхав до Імоли в останній момент. Як тільки я увійшов у паддок, то перше, що побачив – болід, який злітав на бар'єри безпеки. Машина злетіла щонайменше на два метри! Це був болід Рубенса Баррікелло. Пам'ятаю, як подумав: «Боже, що тут взагалі відбувається?».
Це був лише початок.
День другий: у боліда Роланда Ратценбергера відірвалося переднє крило – він врізався у стіну та загинув
33-річний австрієць Роланд Ратценбергер, який раніше ганявся в інших (менш відомих) серіях, нарешті отримав шанс всього свого життя. Інженер-аеродинамік Нік Вірт вирішив створити свою команду перед сезоном-1994 – «Сімтек». Звичайно, з грошима у команди-новачка було туго, що зрештою і позначилося на виборі пілотів для дебютного сезону. Частиною акцій команди володів Джек Бребем, який також допомагав у пошуках спонсорів, тому місце першого пілота зайняв його син Девід. А ось друге місце дісталося Ратценбергеру, але на незвичайних для нинішньої «Формули-1» умовах – його контракт поширювався лише на перші шість гонок. Австрієць повинен був добре себе в них проявити, щоб утримати своє місце, бо охочих прийти йому на заміну було достатньо.
Цілком передбачувано, що «Сімтек» боровся за останні місця у перших двох гран-прі сезону. Спочатку Роланд не зміг навіть кваліфікуватися на гонку у Бразилії, а дебют відбувся на другому етапі – гран-прі Тихого океану в Аїді. Там він фінішував на 11-му місці, останнім з усіх, хто взагалі дістався фінішу. Болід Роланда мучили механічні неполадки, а сам пілот все ще вчився керувати новою машиною і засмучувався через стартові невдачі.
Перед гран-прі Імоли навряд чи хтось очікував прориву від Ратценбергера чи його товариша по команді, та й атмосфера зіпсувалася з першого ж дня в Італії – все через ту аварію Баррікелло.
Бос команди Нік Вірт згадував: «Весь вікенд над цим місцем висіла дуже погана карма. У п'ятницю Рубенс зійшов із дистанції, і щось було не так. У повітрі витало якесь дивне почуття.
Я не вірю в такі речі, але пам'ятаю, як у суботу вранці я їхав з думкою, що щось не так. Пам'ятаю, що з якоїсь причини не почував себе щасливим у той день. Але ми думали, що маємо шанс знову вивести обидві машини на старт».
Перед початком суботньої кваліфікації механіки постаралися виправити деякі проблеми у боліді Роланда, це дозволяло сподіватися, що машина буде більш ефективною. Після аварії Баррікелло кількість учасників скоротилася до 25, а це означало, що для потрапляння на стартову решітку йому потрібно було обійти лише Пола Бельмондо з команди «Пасіфік», яка була таким самим аутсайдером, як і «Сімтек».
Однак і другий день того етапу не обійшовся без страшної аварії. Коли Роланд входив у поворот імені Жиля Вільнева, переднє крило його боліда відлетіло (два з чотирьох болтів, що кріпили його до носової частини, відкрутилися після удару об поребрик) і на швидкості понад 300 км/год він врізався в бетонну стіну. Ефект відсутності переднього крила був фатальним, адже без нього автомобіль став практично некерованим і відмовлявся реагувати на повороти керма.
Вже за 12 секунд після аварії до місця трагедії дісталася перша медична бригада, а через пару хвилин – і Сід Воткінс, який днем раніше так само з'являвся на трасі, щоб врятувати Баррікелло. Коли Сід прибув, лікарі вже встигли зняти шолом із закривавленої голови Роланда та приєднали його до апарату штучного дихання, а також зробили масаж серця.
Другий день поспіль на трасу приземлився медичний гелікоптер – він забрав Роланда і транспортував у той самий госпіталь Маджоре. Через сім хвилин після прибуття на майданчик медичного закладу лікарі констатували смерть австрійця.
З цим епізодом пов'язана одна теорія. Вся річ у тому, що поки лікарі намагалися допомогти Ратценбергеру на трасі, до них на машині безпеки приїхав Айртон Сенна. Подейкували, що коли бразилець підійшов до одного з лікарів, той сказав йому, що Роланд уже мертвий. То в чому ж проблема? Італійське законодавство передбачає зупинку та закриття до з'ясування обставин будь-якого заходу, на якому сталася трагедія. Якби майбутня гонка була скасована, то промоутер гран-прі Імоли втратив би більше 6 млн доларів (і це без доходу від телетрансляції). Через кілька днів французька газета Liberation відкрито звинуватила федерацію в підтасовуванні фактів смерті Ратценбергера, проте довести щось було неможливо.
Сенна ж отримав сувору догану від дирекції гонки за самовільне проникнення на місце аварії. Бразилець не приховував емоцій, коли з'явився перед журналістами: «Як вони сміють вказувати мені на мої дії? Я керую болідом, а вони розповідають мені про безпеку».
Деймон Хілл, який виступав на той момент за «Вільямс», згадував ту суботню аварію: «Я проїхав повз уламки машини Роланда, у мене тьохнуло серце, тому що все з самого початку виглядало дуже погано».
Джонні Херберт із «Лотуса»: «Я побачив червоні прапори, бачив, що це був «Сімтек», але не знав, який саме. Коли я під'їхав до нього, я пригальмував і подивився – пам'ятаю, як тоді подумав: «О, чорт...»
Бос «Сімтека» Вірт: «Це набір емоцій, які я нікому не захотів би побажати. Коли ти проектуєш машину, коли ти відповідальний за багато речей, як я, плюс зустріч з Роландом і, по суті, наша дружба... Світ йде в тебе з-під ніг».
Той самий Едріан Ньюі також згадував одну подію за день до того: «У однієї з машин команди «Сімтек» відвалилося переднє антикрило, до мене підійшов їхній менеджер Чарлі Муді – і попросив про допомогу з більш надійним кріпленням деталі. Але я не міг йому допомогти, бо не знав устрою переднього антикрила їхнього боліда.
Я відповів Чарлі, що це робота його конструктора Ніка Вірта, але усе ж таки запропонував зустрітися з колегою. Однак Муді відповів, що Нік пішов на вечерю. Наступного дня Роланд Ратценбергер розбився через поломку переднього антикрила».
На похороні Ратценбергера були присутні його колеги-пілоти – Хайнц-Харальд Френтцен, Карл Вендлінгер, Девід Бребем, Ян Ламмерс, Герхард Бергер та Джонні Герберт. Двоє останніх після цього стрімголов помчали на іншу траурну церемонію – у Бразилії.
День третій: болід Айртон Сенна врізався в бетонну стіну, 3-разовий чемпіон загинув
Ранок 1 травня розпочався для гонщиків із брифінгу – пілоти активно висловлювалися за посилення заходів безпеки та відновлення діяльності Асоціації пілотів. Айртон Сенна домовився із колегами зібратися на нараді перед наступним етапом – у Монако.
Напевно, немає необхідності детально розповідати, ким був Айртон у тій «Формулі-1», адже про нього чули навіть ті, хто не стежить за світом автоспорту. Перед третім етапом сезону тиск на Сенну ставав дедалі сильнішим. Триразовий чемпіон світу тільки-но прийшов у «Вільямс» із «Макларен». Він сподівався, що отримає найкращу машину, але після двох гран-прі у нього було нуль очок в індивідуальному заліку.
Кваліфікацію Сенна провів блискуче, завоювавши поул, тому в недільний ранок сідав у болід з надіями нарешті здобути першу перемогу у складі нової команди. А ще він узяв із собою прапор Австрії – хотів віддати шану Роналду Ратценбергеру після гонки.
То був сухий і сонячний день, тож не доводилося чекати серйозних аварій у першому повороті, як це частенько буває під час дощових гонок. Однак навіть у таких умовах все пішло не за планом з перших секунд. Коли погасли вогні, болід Юркі Ярвілехто з «Бенеттона» стояв на місці. Педро Ламі з «Лотуса» не побачив цього – і врізався у машину Ярвілехто, внаслідок чого частини болідів перелетіли через огорожу на трибунах і травмували офіцера поліції та вісьмох глядачів. А на трасу випустили автомобіль безпеки.
Сенна, Шумахер, Бергер і Хілл йшли попереду всіх, прогріваючи шини в очікуванні рестарту – і той стався на п'ятому колі. Айртон та Міхаель проїхали шосте коло у щільній боротьбі, а на початку сьомого болід бразильця зірвався з гоночної траєкторії у повороті Тамбурелло, після чого на швидкості 218 км/год врізався у бетонну стіну.
Ледве помітний рух голови пілота в наступні секунди викликав хибні надії. Вже за хвилину після аварії до місця прибула перша група медиків, яка витягла Сенну з боліда.
Виявилося, що переднє праве колесо відірвалося, а фрагмент підвіски проткнув візор Сенни і завдав травми черепа. Деталь встромилася на 3 см над правим оком, розірвавши скроневу артерію. Крім того, удар відкинув його голову на підголівник, викликавши численні переломи в основі черепа.
Сід Воткінс знову прибув на трасу – він провів трахеотомію. Пізніше він згадував: «Я підняв повіки Айртона, стало зрозуміло, що у нього була травма головного мозку. Ми підняли його з кокпіту та поклали на землю. Поки ми це робили, він зітхнув, і хоча я не релігійна людина, але відчув, що його дух пішов у той момент».
Медики намагалися допомогти – виконували очищення дихальних шляхів, зупиняли кровотечу та зафіксували шию. У Айртона з'явився слабкий пульс, проте мозок гонщика не давав ознак життя. За кілька хвилин бразильця завантажили у гелікоптер і транспортували до госпіталю в Болоньї. Під час польоту у Сенни зупинилося серце, але медики змогли знову запустити його. Те саме сталося і в шпиталі – лікарі знову запустили, а потім тіло бразильця підключили до системи штучного життєзабезпечення.
Через деякий час головний лікар госпіталю вийшла до журналістів і заявила, що Сенна клінічно мертвий, а роботу серця підтримує лише апарат штучного життєзабезпечення. О 18:37 за місцевим часом серце Сенни знову зупинилося, але цього разу медики вирішили його не запускати. О 18.40 було оголошено, що Сенна мертвий.
Уряд Бразилії оголосив триденну національну жалобу.
Через роки Едріан Ньюі, який створив той «Вільямс» FW16, на якому і розбився Сенна, проаналізував усі версії і висловив власну думку про те, що сталося: «Якщо ви подивіться запис з бортової камери Шумахера, то побачите: задню частину машини Айртона зірвало, він різко скоригував траєкторію, але спіймав зворотне ковзання. Таке часто відбувається, наприклад, на овалах у США – якщо смикаєш кермо в одному напрямку, машина різко повертає в іншому». Але є й інша версія: мовляв, причиною трагедії стала несправність боліда. Найпростіше пояснення полягало в тому, що це була поломка кермової колонки від удару після наїзду на поребрик.
Міхаель Шумахер у результаті виграв ту гонку, а потім згадував: «Я їхав за Айртоном і бачив його аварію. Але тоді я навіть уявити не міг, що наслідки будуть такими трагічними. Знаєте, це може звучати дивно, але того вікенду я вперше усвідомив, що в гонках, які я так сильно люблю, може хтось загинути. Увечері тієї неділі я навіть думав про завершення кар'єри».
Деймон Хілл, партнер Сенни по команді: «Після загибелі Роланда Ратценбергера в суботу здавалося, що страшніше бути не може. Усі у «Формулі-1» були впевнені, що часи, коли загибель гонщиків була звичайною справою, залишилися далеко в минулому».
Рубенс Баррікелло: «Кадри після аварії, коли Айртон рухає головою, давали надію, що він живий. Хоча, звісно, все було не так. Дуже сумно згадувати. Знаєте, щось того вікенду було не так. Хочете вірте, хочете – ні, але якісь зловісні потойбічні сили були присутні в Імолі тими вихідними».
Ерік Кома, пілот «Ларрус»: «У неділю вранці я сидів поруч із Айртоном на брифінгу пілотів. Він сказав мені: «Ми не можемо так продовжувати». Ми були в добрих відносинах з ним після Спа-1992, коли він фактично врятував моє життя (тоді Сенна побачив розбитий болід Еріка, зупинився на трасі і кинувся допомагати Кома, який лежав непритомний, – прим. Tribuna.com). Ми обидва були шоковані подіями двох попередніх днів гоночного вікенду. Я взагалі більше не хотів брати участь у гонках, але команда переконала мене продовжити сезон. Я отримав таку психологічну травму, що десять років ні з ким не говорив про той епізод».
Карл Вендлінгер, пілот «Заубера»: «Стільки років у «Формулі-1» не було смертельних аварій, а тут за один вікенд ми втратили одразу двох гонщиків». За два тижні Карл і сам потрапив у серйозну аварію на гран-прі Монако, після якої провів кілька тижнів у штучній комі.
Зла іронія долі полягає також у тому, що Айртон разом із Герхардом Бергером кілька років намагався добитися зміни конфігурації автодрому там, де сталася смертельна аварія. Тим не менш, від їхніх пропозицій відмахувалися – усе через річку за бар'єрами, яка не дозволяла зрушити огорожу.
***
Після такого трагічного гран-прі траса в Імолі була частково перебудована – з'явилося більше гравійних пасток, де це було можливо, а швидкі повороти замінили на шикани.
Фото: The Race, Racefans, Global Look Press, McLaren
