«Шахтарю» та збірній України не потрібна пряма заміна для Степаненка – є зовсім інший шлях
Гра опорником оборонного плану – сьогодні рідкість.
Тарасу Степаненку у серпні цього року виповниться 35. Розмови про його спад з огляду на вік тривають ось уже кілька сезонів – хавбеку «Шахтаря» раніше вдавалося яскраво відповідати на скептицизм своєю грою, але з кожним невдалим періодом ймовірність остаточного відходу капітана на другий план зростає.
Як зростає й актуальність теми заміни для ветерана. Причому як у «Шахтарі», так і в збірній України.
У Степаненка не найкращий відрізок – травми, конкуренція, інтеграція у нову модель «Шахтаря»
Вкотре питання пошуку альтернативи Тарасу загострилося та стало як ніколи конкретним на початку 2024-го.
Річ у тому, що Степаненка почали частіше мучити травми – влітку він пропустив збори на старт УПЛ, а взимку випав після перших же спарингів та форсував відновлення під Лігу Європи. У підсумку з «Марселем» зіграти таки вдалося (160 хвилин в обох зустрічах), але зовсім скоро це призвело до чергових проблем зі здоров‘ям.
Тож весняна частина у капітана дуже рвана:
Сам Степаненко на початку квітня заявив, що цикл матчу з «Рухом» – перший у 2024-му, коли він «тренувався та грав без болю». Проте після цього Тарас провів лише 9 хвилини у трьох іграх. Це свідчить потенційно про наступні речі:
➡️ можливо, знову відчуття дискомфорту;
➡️ спад у рівні гри та програш конкуренції;
➡️ труднощі з інтеграцією у нову модель команди (як це було з Роберто Де Дзербі).
Останній пункт не надуманий, адже коли хавбек відіграв повний матч з ЛНЗ, то всі 90+ хвилин складалося враження, що в УПЛ проти таких суперників Степаненко не сильно й потрібен. При володінні та домінуванні основні функції Тараса здавалися зайвими, особливо у порівнянні з традиційною для 2024-го трійкою Криськів-Бондаренко-Судаков. Трійку, на місце в якій, до речі, тепер претендуватиме й Марлон (якраз бразильський новачок замінить травмованого Бондаренка).
Ця ситуація наштовхує на думку, що «Шахтарю», можливо, й не треба шукати пряму заміну для капітана.
Пошук опорника профайлу Степаненка – не необхідність. У «Шахтарі» могли зрозуміти це після кількох невдалих спроб
Гірники декілька разів намагалися зіграти на перспективу, готувавши під Степаненка нових опорників. Попередні спроби точно не можна назвати вдалими – юний колумбієць Деніл Кастільо свій шанс поки не отримав та відправився в оренду до сербського «Партизана», а Єгора Назарину останнім часом взагалі частіше використовували як «вісімку», а не як «шістку» (плюс він програв конкуренцію – 6 виходів у 2024-го, один у старті, сумарно 145 хвилин).
Успішний експеримент Марино Пушича з Криськівим у ролі глибинного плеймейкера – ймовірний тригер відмови «Шахтаря» від бажання знайти «нового Степаненка». Проте переведення Дмитра аж ніяк не є панацеєю. Так, в УПЛ його обсягу роботи та набору якостей вистачатиме цілком, але на міжнародній арені все ж буде потрібен футболіст у центрі, який вміє відбирати м‘ячі. Навіть в авантюрній та атакувальній моделі, яку команді прищеплює новий тренер.
Звідси випливає доволі логічний висновок – «Шахтар» може відмовитися від скаутингу виконавців профайлу Степаненка, натомість звернувши увагу на більш збалансованих хавбеків. Нехай вони будуть атакувального спрямування, але, наприклад, атлетичніші та потужніші в єдиноборствах, ніж Криськів/Бондаренко/Судаков/Марлон, та кращими за загальним рівнем, ніж Назарина. Тільки точно з хорошою технікою та якістю роботи з м‘ячем. Здається, такий типаж ідеально доповнить центр поля гірників.
Ба більше, знайти подібного півзахисника мало б бути легше, ніж опорника а-ля Тарас – бо заточені на оборону хавбеки банально потроху «виходять з моди» у провідних клубах.
Сьогодні провідні команди Європи рідко використовують чистих опорників – особливо ті, хто пропагує атакувальний футбол з володінням
Перш за все, треба зробити важливу ремарку – не варто недооцінювати Степаненка та вважати його обмеженим гравцем. Це не так, бо тоді б він стільки років не був ключовою фігурою у «Шахтарі» та не пробив би ювілей у 500 матчів.
Проте його вплив на комбінаційну гру ніколи не був вагомим, а з роками поратися з «2-ways обов’язками» ставало дедалі складніше. Пушичу ж, схоже, потрібні люди, які даватимуть динаміку пасовою роботою і переміщеннями по полю.
Тобто хавбеки, яких в опорній зоні сьогодні використовують гранди європейського футболу. Зустріти там чистих опорників – практично неможливо. Візьмемо того ж Родрі, який: а) є двигуном «Сіті»; б) є центральною фігурою для розіграшів; в) ефективний в атаці, 8+12 за «гол+пас» у сезоні.
Йдемо далі. Деклан Райс в «Арсеналі» – аж ніяк не типова «шістка», навіть коли грає поруч з Едеґором та Гаверцом. А тим паче, коли грає поруч з Жоржиньйо. Орельєн Чуамені чи Едуардо Камавінґа у «Реалі» – яскраві приклади топових універсальних футболістів, а Карло Анчелотті інколи обходиться й без них, випускаючи в опорну зону Тоні Крооса. «Барселона» ж відмовилася від опції з Ореолем Ромеу та закривала позицію Френкі Де Йонгом. У «Баварії» – різнопланові Леон Горецка, Йозуа Кімміх, Конрад Лаймер.
Звісно, зворотні приклади на високому рівні досі існують – як от «Ліверпуль» з Ватару Ендо. Але це зовсім інший контекст, бо мерсисайдці є вертикальною командою, а не «горизонтальною» зі ставкою на володіння м‘ячем. Тобто це не має нічого спільного з сьогоднішнім «Шахтарем», чию дилему розглядаємо.
У збірній України проблема заміни Степаненка, схоже, вже сама вирішилась – це Бражко
Що стосується збірної України, то тут проблема вирішилася без особливих зусиль – з’явився Володимир Бражко, який у березні підміняв Степаненка у плей-оф відбору Євро.
Йдеться не стільки про сам факт наявності перспективного хавбека, як про різносторонність динамівця. Бражко – точно не вузькопрофільний опорник оборонного плану, що довів поточний сезон у складі «Динамо». По-перше, після відходу Сергія Сидорчука одразу стало помітно, як Володимир додав команді в атаці (зокрема фактор дальніх ударів, які поки не надто результативні, але за виконанням якісні).
По-друге, у квітні Олександр Шовковський почав використовувати Бражка на позиції «вісімки», а нижче опустив Андрієвського. Звісно, він ще не зовсім комфортно почувається у цій ролі, але перебудова та кілька яскравих моментів (передасист проти «Дніпра-1», наприклад) свідчать про те, що він теоретично може стати у збірній універсальнішою одиницею, ніж був Тарас.
Якщо ж не складеться, то доведеться шукати інші комбінації – як варіант, переходити на гру з трійкою креативних центрхавів, яких у збірній вдосталь (хтось з тих, хто має хоч якийсь досвід роботи в обороні, опуститься глибше – Зінченко чи Маліновський).
Тож шляхи вирішення проблеми, яка здавалася критичною, у «Шахтаря» та збірної України є. Без кричущої необхідності знаходити нового Степаненка.
