Аджиліті – спорт для собак, які не визнають ніяких перешкод
А ви знали, що існує дуже багато «собачих» видів спорту?
Вейтпулінг, флайбол, курсинг, спрингпол – ці та інші назви я вперше почув, лише коли готував цей матеріал.
На жаль, для песиків поки не проводять змагань, у яких визначали б чемпіонів із розмінування, неходіння на газон або тримання району. Але якщо вже на «Трибуні» з’являються матеріали про брейкінг як олімпійський вид спорту або про те, чому на Олімпіаді повинен бути реслінг…
То блог «Про все і ні про що» має повне моральне право розповісти вам про змагання, у якому спортивний принцип дотримано на всі сто відсотків. А ще цей вид спорту має серйозну перевагу: як було зазначено, у ньому змагаються наші чотирилапі друзі. Тож поговорімо сьогодні про аджиліті.
Допоможуть нам у цьому сімейна пара Костянтин Савчин й Анна Дикса, які є засновниками першого в нашій країні аджиліті-холу «Run for it» та учасниками збірної України з аджиліті.
Що таке аджиліті?
Але спочатку – коротко про історію змагань і загальні правила. Цей спорт зародився наприкінці 70-х років минулого століття у Великобританії на виставці собак «Crufts». За основу було взято конкур – подолання перешкод верхи на коні. Щоб розважити публіку під час антракту, собаки долали бар’єри подібно до коней. З тих пір ці змагання поширилися по всьому світу.
(Виступ бордер-колі P!nk на змаганнях з аджиліті)
Головна мета – якомога швидше й у правильній послідовності подолати трасу, наповнену різними снарядами (ще одна ненавмисна відсилка до пса Патрона): тунелями, гойдалками, бар’єрами, гірками тощо.
Провідник, якого називають «хендлер», показує шлях чотирилапому учаснику винятково голосом і рухами. Заборонено торкатися пса чи заохочувати його їжею, іграшками. Це вимагає виняткової підготовки тварини, гарної координації провідника, а також повного взаєморозуміння між господарем і псом. Щоб стати переможцем, недостатньо подолати трасу за найменший відрізок часу. За помилки при проходженні дистанції учасникам нараховують штраф: за непройдені бар’єри, пропуск перешкод, торкання хендлера до собаки тощо.
Але наскільки популярним є аджиліті саме в Україні? Саме про це (і не лише) ми поспілкувалися з Костянтином та Анною.
«Активний розвиток аджиліті в Україні розпочався приблизно з 2010 року»
– Коли в Україні почали проводити змагання з аджиліті й наскільки вони популярні в нашій країні зараз?
– Аджиліті в Україні зʼявилось у 1998 році в системі Української федерації спорту з собаками (УФСС). Перші майданчики було створено в Павлограді, Дніпрі, Харкові та Донецьку. З 2010 року аджиліті почало розвиватись у Києві. Перші міжнародні старти наших спортсменів були в 2016 році – поїздка юніорів до Словаччини. А доросла збірна дебютувала на чемпіонаті світу в 2017 році.
Загалом активний розвиток аджиліті в Україні розпочався приблизно з 2010 року. Саме тоді почали зʼявлятися нові команди, проводились різні семінари та змагання. Спорт дуже стрімко набирав обертів. Поява нашого холу 3 роки тому вивела аджиліті в Україні на новий рівень. Завдяки цьому українські спортсмени отримали можливість тренуватись і проводити змагання відповідно до міжнародних стандартів.
(Аджиліті-хол «Run for it»)
– Розкажіть про ваш аджиліті-хол «Run for it». Як узагалі виникла ідея його створити?
– Раніше в Києві у нас був майданчик на Дорогожичах. Там ми постійно боролися з ямами й поганим покриттям. Поки тренувалися за таких умов, аджиліті з року в рік ставав усе швидшим спортом. І чим вищу швидкість розвивали собаки, тим серйознішим ставав ризик травм, а особливо на неякісному покритті. На той час ми не думали про міжнародні стандарти. Просто хотілося, щоб наша собака могла тренуватися в безпечних умовах.
У 2019 році ми з дружиною та нашою безпородною собакою Моллі вперше поїхали на змагання до Німеччини. Там ми відвідали три різні холи й були просто в захваті. Це був абсолютно новий світ для нас. Ми навіть не мріяли, що колись таке може зʼявитись в Україні.
Ідея створити хол у нашій країні виникла дуже спонтанно. Моллі одужувала після травми, також у нас зʼявилось цуценя, і було очевидно, що умови для тренувань потрібно змінювати. Від задуму до втілення минуло 3 місяці – і наприкінці листопада 2020 року ми вперше відчинили «Run for it» для відвідувачів.
– Як узагалі виглядає ваш аджиліті-хол?
– Це спеціалізований майданчик для занять з аджиліті. Так, за домовленістю в нас можна займатися й іншими видами спорту для собак (фризбі, танцювальний фристайл), але спеціалізуємось насамперед на аджиліті.
Це повністю критий манеж площею 1200 квадратних метрів. Поруч із ним є велика зона для вигулу, яку ми самі зробили. Зона вигулу дуже важлива, бо між тренуваннями собаки мають гуляти в спеціально відведеному місці, щоб берегти штучну траву в манежі. Сам тренувальний майданчик має розміри 44х20 метрів. На ньому є весь необхідний комплект сучасних снарядів, передбачених світовими стандартами.
(Костянтин Савчин та Оливка)
– Де ще в Україні є спеціалізовані майданчики для занять аджиліті?
– Донедавна ми були єдиним аджиліті-манежем в Україні. У грудні минулого року під Києвом відкрили ще один манеж. Він трохи менший за розміром, тому не підходить для офіційних змагань, але для тренувань там створено відмінні умови. Якщо ж казати не про столичний регіон, то маємо аджиліті-зали у Вінниці, Чернігові, Харкові, Сумах. Також був майданчик у Маріуполі. На жаль, був.
«Абсолютно всі собаки підходять для аджиліті»
– Ці змагання в нашій країні тримаються на голому ентузіазмі чи є пул спонсорів?
– Так, є спонсори, хоча ви правильно сказали про голий ентузіазм, бо саме з нього все й починалося. Але наразі усі змагання, започатковані нами, мають спонсорів. Це різні компанії, які спеціалізуються на виготовленні кормів для тварин. Окрім того, безпосередньо й наш аджиліті-хол теж спонсорує спортсменів. Наприклад, минулого року ми оплатили значну частину видатків, пов’язаних із поїздкою збірної України на чемпіонат світу: пошиття форми, оплата стартових внесків, витрати на дорогу.
(Виступ Олександри Іващенко й Шанті на чемпіонаті світу 2023 року в Чехії)
– Чи визнано аджиліті офіційним видом спорту в Україні?
– Це дуже складне питання. З одного боку, визнано. З іншого боку, наразі є непорозуміння між нами та владою. Існують стандарти аджиліті Міжнародної кінологічної федерації (FCI), під егідою якої проводять світові й регіональні змагання. В Україні офіційним представником FCI є КСУ – Кінологічна спілка України. На жаль, КСУ не визнана офіційно як спортивна федерація Міністерством молоді та спорту України. Натомість офіційно визнаною є вже згадана УФСС, яка для аджиліті майже нічого не робить. А в міністерстві кажуть, що їм досить й однієї «собачої» організації.
– Які породи собак найкраще підходять для аджиліті? Наскільки я знаю, найпопулярнішими є бордер-колі?
– Так, ця порода найпопулярніша у світі загалом і в Україні зокрема. Але люди часто беруть бордер-колі, сподіваючись одразу на якийсь результат. Звісно, це так не працює. Додамо, що абсолютно всі собаки підходять для аджиліті, хоча, звісно, найперспективнішою є саме згадана порода. Ще дуже хорошою породою є бельгійська вівчарка малінуа, яка має шалену швидкість. Але її важче приборкати. Також популярні такі породи як муді (угорська вівчарська собака) й австралійський келпі.
Ми говоримо про бордер-колі, якщо маємо на увазі ростову категорію «Large». А є «Medium» і «Small» – категорії для нижчих собак. У цих категоріях суперпопулярні собаки порід шелті, вокер, пудель, парсон.
Найважливіша відмінність аджиліті від інших кінологічних видів спорту – у будь-яких змаганнях можуть брати участь навіть безпородні собаки (винятком є чемпіонат світу за версією FCI). Наприклад, саме Моллі, наша перша собака «з вулиці», відкрила для нас цей спорт і вона нічим не поступалась породистим конкурентам. Моллі входила до трійки найшвидших собак категорії «Medium» в Україні, підтверджуючи свій рівень і на європейських змаганнях. Потенціал є в кожної собаки, наше завдання – розкрити його.
(Яблучко, бордер-колі Анни Дикси, на тренуванні)
– Як відбуваються тренування й скільки часу треба, щоб підготувати собаку?
– До змагань допускають тварин, яким виповнилось півтора року. Саме за ці 18 місяців, чи трохи менше, песика треба підготувати. Це не означає, що він має знати все досконало, але базу обов’язково треба закласти з самого дитинства.
– А коли варто розпочинати тренування?
– Як тільки цуценя зʼявляється в домі, одразу починаємо з ним займатись. Вчимо побутовим речам і контакту з нами. Базу для аджиліті закладаємо також одразу. Але потрібно розуміти, що ніхто не тягне цуценя працювати на перешкодах. Вся робота виконується вдома або в залі на неслизькій поверхні. Вчимо обходити стійки, розрізняти право/ліво, показуємо тунелі. Після року переходимо до вивчення зонових перешкод, які є важчими і більш травмонебезпечними.
Розповімо також, як відбуваються тренування в нашому аджиліті-холі. Ми рекомендуємо займатися хоча б тричі на тиждень (якщо говоримо про учасників збірної). А для новачків обов’язкова умова – працювати під керівництвом наших досвідчених тренерів. Тренування – це 3 підходи по 7-10 хвилин. Між підходами обов’язково треба відпочивати, тому загалом заняття розтягується майже на годину (а групові тренування – ще довше).
«Попри війну, люди займаються більше й активніше, бо хочуть хоч на деякий час відволіктись»
– Які успіхи наших спортсменів на міжнародному рівні?
– У нас останнім часом дуже хороші результати на престижних великих змаганнях за кордоном. Маємо і перемоги, і потрапляння на п’єдестали. На чемпіонатах світу теж показуємо високий рівень і вже кілька разів зупинялися в одному-двох кроках від медалей.
(Збірна України на минулорічному чемпіонаті світу в Чехії)
Не можна сказати, що ми не поступаємось іншим країнам у масовості, але маємо вже понад 100 учасників по Україні й ця кількість постійно зростає. Звісно, це не такий великий показник на фоні інших країн. Скажімо, збірна Німеччини – це гарний приклад того, як має розвиватись аджиліті в Україні. Це топова команда. У них навіть кожне відбіркове змагання – це великий і цікавий чемпіонат, у якому беруть участь спортсмени найвищого рівня.
– Які ще країни, окрім Німеччини, є найсильнішими у світі з аджиліті?
– Це чехи. У них є триразова чемпіонка світу Тереза Кралова, на яку всі рівняються. Також варто згадати Великобританію, Францію, Іспанію. А ще дуже гарно себе останнім часом показують поляки.
– Як на змагання, на тренування та на самих собак вплинула війна?
– На жаль, війна внесла свої корективи. Кілька наших топових спортсменів були змушені виїхати за кордон. І через це вони не можуть представляти збірну України, бо не мають змоги приїхати до нас на відбіркові змагання.
(Учасники щорічних змагань до дня народження аджиліті-холу «Run for it»)
Але аджиліті, навпаки, допомагає і людям, і собакам тримати себе в руках (і в лапах) та не зійти з розуму. Це як ковток звичайного, нормального життя, яке було до війни. Попри війну, люди займаються більше й активніше, бо хочуть хоч на деякий час відволіктись.
Навіть у неспокійних нині Павлограді й Харкові, де розпочиналося становлення цього виду спорту в Україні і де маємо класних спортсменів, наші відчайдушні ентузіасти продовжують розвивати аджиліті. Вони не здаються й займаються улюбленою справою, незважаючи на будь-які негаразди.