Ексклюзив: Інтерв'ю з Павлом Лук'янчуком
Всім вам відомо, що Запоріжжя — місто футбольних талантів, але нажаль у підсумку не всі доходять грати на найвищій рівень, сьогодні для вас історія буде інша. Сьогоднішній наш співрозмовник вихованець запорізької школи футболу, захисник — Павло Лук'янчук, якому точно є що розповісти.
- Паша, привіт. Розкажи як ти почав займатися футболом?
- Взагалі в дитинстві любив футбол. Ще до того як прийшов до академії “Металурга”, знаходив якість стінкі, бігав з м'ячем бив по тих стінках. Було збирались компанії грати у футбол, я теж з ними: були хто старший і ті хто молодший, мені було все одно з ким грати. Моя мама побачила, що мені це дуже подобається і привела мене до академії запорізького “Металурга”. Спочатку не хотіли брати, так як набір вже був завершений, ми прийшли у жовтні, а набір завершується наприкінці серпня чи на початку вересня. Я не знаю, що мама їм розповіла, що вони вирішили мене взяти. З того моменту можна сказати, я розпочав свій кар'єрний шлях.
- Де окрім тренувань ти ще грав? Чи були якісь двіжі, де ви збирались з друзями?
- Звісно, а що нам треба було? Тоді не було комп'ютерів, телефонів, гаджетів, мені ще пощастило. Ми тоді постійно десь у футбол грали: бувало що двір на двір грали по типу виїзд/дім як у дорослих, різні приколи були.
- Ваша команда Ю-14 під керівництвом Миколи Сеновалова взяла бронзу ДЮФЛУ у 2010. Пам'ятаєш як це було?
- Так, я пам'ятаю що нам тоді не пощастило коли грали з Шахтарем (програли 1:2). У нас тоді дуже добротна команда була, після першого чемпіонату України у нас забрали декілька гравців, після U-15 пішов я.
- В тому складі було дуже багато цікавих призвищ. Хто на твою думку не зміг повністю розкрити свій потенціал?
- Чесно, були дуже перспективні хлопці. Можу назвати Вадима Солдатенко, мені найбільше шкода за нього.
- Багатьом запоріжцям буде приємно, якщо ти згадаєш в яких улюблених місцях Запоріжжя ти гуляв? Та де тобі більше подабається у нашому місті?
- Найбільше в Запоріжжі мені подобається Бульвар Шевченка, особливо коли літо, все зелене. Не знаю, наскільки зараз там все змінилось, але на той момент, коли я там був, мені там дуже подобалось. Далі спускаючись до набережної, там дуже красиво. Мені здається це напевно моє улюблене місце.
- У 15 років ти перейшов до академії "Динамо" як на тебе вийшли кияни та чи було це для тебе несподіванкою?
- Це було після другого чемпіонату України, мені просто подзвонили з “Динамо” і сказали, що хочуть мене бачити у себе. Я спочатку подумав, що це мене хтось розігрує, але потім сказали дати когось з батьків. Ось так я там і опинився, звісно не все було просто, але у підсумку я туди потрапив.
- Ти пройшов всі можливі вікові категорії “Динамо”, але за основну команду ти так і не дебютував. На твою думку, чого не вистачило?
- Але одна гра в заліку є, останній матч Реброва на посту тренера киян проти Чорноморця. Я тоді потрапив у заявку, та попередньо повинен був виходити у старті, але напевно в останній момент тренерський штаб змінив своє рішення.
- Якщо згадувати Євро 2015 у складі збірної Ю-19, то тоді була дуже сильна за команда призвищами. Вболівальники від вас очікували багато, але виступ на Євро м'яко кажучі не вдався. Що стало вирішальним фактором таких невдалих результатів?
- Чесно кажучі, не знаю, як це пояснити. Просто ми такий довгий шлях пройшли щоб туди потрапити, витратили дуже багато сил, приїзджали на Євро вижаті. Можливо не вистачило впевненості в собі: ми приїхали, а тут Франція, Англія... можливо боялись. Не дивлячись на все це, все одно виходили та грали.
- Свого часу, одна з оренд в тебе була у угорську “Кішварду”, як виник такий варіант продовження кар'єри?
- Перед цим, у минулому сезоні я грав за “Олімпік” перше півріччя, а весною перейшов у “Верес”. В той час ще ділились команди на дві групи (перша боролась за зону ЄК, друга за виживання). Тоді “Верес” тренував Юрій Вірт і вони потрапили у першу шістку. Спочатку я туди йшов, тому що мене запрошував тренер, йому скинули мою кандидатуру, він зацікавився, але коли я прийшов до команди, був вже інший тренер і на той час я зіграв чи 5 чи 6 матчів з 10. Тоді після завершення сезону розпустили команду, було злиття з ФК “Львів”, якісь там махінації.. Добре, що я тоді був в оренді, мені не подобається, коли починають влаштовувати подібні дурниці, я не хочу бути в цьому замішаний. В мене завершилась оренда та я повернувся до “Динамо” і один агент, який був тоді у деяких гравців, запропонував співпрацю. Каже мені: “Знайшов такий ось варіант — Угорщина, можеш туди поїхати, подивитися”. Ну я погодився, поїхав, в мене була річна оренда. Ось так і було.
- Як ти оціниш рівень угорського чемпіонату на той момент?
- Якщо чесно не побачив нічого надзвичайного. Я перейшов до команди яка тільки вийшла з першої ліги і я не скажу, що ми сильно поступалися клубам, які у вищій лізі давно. Єдине що, на той момент Відеотон, зараз Фехенвар, вони там вже рази три змінювали назву та Ференцварош, коли його прийняв Ребров, команда була поза конкуренцією.
- Можна сказати, що ти у 2020 році нарешті знайшов свою команду?
- Ми прошли першу лігу, і я думаю якби не війна ми би вийшли до УПЛ на сезон раніше, тим паче тоді в нас був дуже добротний колектив, тоді ми ділили третє місце з “Альянсом” і у нас було однаково очок. Були дуже хороші шанси, так, може і не напряму, але через стикові ігри вийти до УПЛ.
- 24 лютого 2022 рф здійснила повномаштабне вторгнення. Чи пам'ятаєш ти цей день?
- Ми тоді ще не встигли повернутися зі зборів, у нас тільки половина підготовчого процесу пройшла. Мені дзвонить дружина о п'ятій ранку та каже що у нас тут війна, нас обстрілюють. Я не розумію що вона мені говорить, я сонний кажу дружині щоб заспокоїлась та лягала спати, поговоримо вдень, ох вона мені тоді по телефону влаштувала. Чесно, я тоді був у шоці, як і всі інші, а що тут ще можна сказати. Просто єдине шкода, що я ніяк не міг допомогти. Спочатку я хотів повернутися, але дружина сказала, що ні в якому разі: “ти краще поки будь там, а потім коли буде можливість самі до тебе приїдемо.”
- Зрозуміло, що в той час всім було не до футболу, про що гравці розмовляли тоді між собою?
- Звісно, ми не знали що нам робити. Багатьом гравцям батькі, родичі, дружини казали, аби вони не приїзджали. Ясна річ, це дуже важко, але у підсумку ми всі були безпорадні, тому хотіли зробити так, аби сім'ї були у безпеці. Потрохи почали вивозити свої сім'ї у безпечні місця.
- Давай повернемось до справ футбольних: Оболонь минулого сезону змогла вийти до УПЛ, але сезон був дуже цікавим. З ким на твою думку було цікаво та важко грати у минулому сезоні?
- Найважче.. я навіть не знаю. Я тоді перші півсезону пропустив через травму, я зіграв буквально декілька матчів та травмувався. Мені здається, що “Карпати”, ми їх не виграли тоді жодного разу. Тоді навіть обіграли “Полісся” та зіграли з ними в нічию, а ось “Карпати” тоді з їх стилем гри, було дуже важно нам справлятись.
- Зараз команда показує дуже симпатичний футбол, але як кажуть: за красивий футбол, очки в таблицю не додаються. Чого не вистачає, аби результати команди були трохи кращими? Тому що, на мою думку, те місце на якому зараз “Оболонь” не відповідає рівню гри команди.
- Так, я теж думаю, що місце в таблиці не відповідає тому місцю де ми повинні бути. Нам не вистачає реалізації, але я сподіваюсь і вся команда вірить в те, що нас повинно скоро буде “прорвати” і ми повинні починати набирати очки.
- Чи розмірковував ти над тим, аби у майбутньому завершити кар'єру вдома у Запоріжжі?
- Поки ще ранувато про це думати. Просто з того “Металурга”, який я знав, я зараз не знаю нікого, тому важко щось сказати. Там стільки разів вже все змінилось. Не можу поки дати відповідь на це питання.
- Що ти можеш побажати нашим читачам мешканцям Запоріжжя та України?
- Триматися та вірити в ЗСУ.
- Дякуємо.
*Використані фото з відкритих джерел та інстаграма Павла Лук'янчука.
