Україна і ЄВРО-2024. Від великих сподівань до тяжких думок.
Великі сподівання від нашої команди не справдилися, і замість них прийшло дуже багато думок про перспективу.
Майже тиждень я дав собі часу, аби переосмислити те, що відбулося на цьому ЄВРО, а саме:
- програна вчисту гра проти Румунії;
- перемога на характері проти Словаччини(яка перемогла Бельгію і учора дала бій Англії)
- пристойна гра проти Бельгії, але, як результат: вперше в історії команда з 4-ма очками не вийшла до раунду 1/8.
Група, з якою в нас були непогані шанси вийти до плей-оф - в кінці кінців ми посіли останнє місце. І нікого не цікавить, що у всіх 4-х збірних однакова кількість очок, бо ж головне - результат.
З одного боку - усе логічно, бо ті, хто програють Румунії 3:0(при всій повазі до цієї команди), тим нема чого робити у списку найкращих команд Європи.
Багато хто писав про відставку Реброва, дехто - просто виплескував емоції на окремих футболістів, хтось просто мовчав, деякі наголошували: "ну, так, вони обісралися, але ж шо поробиш, це наша збірна, іншої нема в нас".
Я ж для себе зробив наступні висновки з цього ЄВРО:
1. Перед тим, аби критикувати наших за ці три гри, згадайте, як тяжко нам дався відбір на цей турнір, а ще тяжче - матчі плей-оф. Ми могли ще після гри у Боснії сказати "прощавай" євротурніру. А могли ще раніше: у матчі проти Північної Македонії. Нам дуже сильно щастило протягом усіх матчів відбору та особливо - раунду плей-оф. Але якщо не робити висновків зі своїх помилок - виходить "маємо те, що маємо".
2. В нас дуже талановита команда, і з цим не погодиться або ж впертий та емоційно злий фанат, в якого ще болить за результат наших на ЄВРО, або ж той, хто не дивиться футбол. Але, з іншого боку, в тому і проблема цієї збірної: в ній нема тренера, який міг би відкривати сильні сторони кожного з футболістів, які є в нього. Ідеал - це Анчелотті і те, як він може легко "гратися" своїми виконавцями. Усі казали, що Реалу не вистачає того чи іншого, його підкосять травми, як результат: ЛЧ і Ла Ліга за Мадридом. Я не прирівнюю рівень футболістів збірної до рівня гравців мадридського Реалу(ну, окрім Луніна). Ця паралель для того, аби зрозуміти: в нас непоганий тренер, але не той, який міг би цю команду "розкрити".
3. Одразу хочу сказати: я не вважаю Реброва поганим тренером. Ні в якому разі. Було б непогано, аби в кожного нашого українського коуча був список досягнень, який має Ребров. Просто він такий, який він є. Він не топ, але й точно не "фізрук". В нього є як свої сильні якості, так і слабкі. Чи є хтось, кого б ми могли взяти замість Реброва прямо зараз як пристойну заміну? Звісно, ні. Тому питання звільнення тут, думаю, не варто обговорювати.
4. Цій команді треба виходити на кожен великий турнір. Так, навіть хай такий досвід буде у нас, гіркий та неприємний. Але це колосальний досвід. Покоління Шевченка, Реброва, Вороніна, Шовковського, Русола, Гусіна, Гусєва, Калініченка, Мілевського було дуже талановитим, але грало дуже мало на великих турнірах. Вважайте, що ЧС-2006 - це був єдиний турнір, де вони могли показати усе, на що здатні, перебуваючи у розквіті сил. Тому нехай буде не удже приємний досвід, але з грою на великих турнірах, аніж "плакати, як ми не вийшли на турнір".
_______________________________________
В нас є таланти, і є "тракторці", є технарі і є "костоломи". Є досвідчені та більш-менш досвідчені гравці.
Але головне: є конект між командою та країною. Так, всрали румунам, але вони розуміли, що вони накоїли, вийшли і просто вибороли перемогу у 2 турі.
Оце головне. Це дуже важливо, аби футболісти, які, будемо відвертими, мають дуже багато привілегій, аніж більшість українців в Україні, мали цей зв'язок з реальністю і правильно на нього реагували.
А усе інше - це робота, робота і ще раз робота. А її буде багато)
