Могила Бандери, еко-френдлі Євро і «Слава Україні» від словаків. Як перемога збірної виглядала на стадіоні
Репортаж Ірини Козюпи з Дюссельдорфа.
Не можна бути в Мюнхені і не побувати на одному дуже знаковому місці для українців. Звісно, мова йде про могилу Степана Бандери на цвинтарі Вальдфрідгоф. Для багатьох він є символом боротьби за незалежність України та героєм. Тепер це місце стало особливо шанованим серед українців.
Це можна було помітити по фото у соцмережах – перед та після гри України проти Румунії в Мюнхені у стрічці чимало людей віддали шану Степану Андрійовичу. Зокрема, на цвинтарі побував пресаташе національної збірної Олександр Гливинський.
Мені вдалося відвідати могилу лідера ОУН лише наступного дня після нашого першого матчу на Євро. Не знаю, як це працює, але біля входу на цвинтар група людей якось відразу ідентифікувала мету мого візиту на Вальдфрідгоф. Підказали, в який напрям іти, щоб знайти могилу – орієнтир сектор 43 і жовто-блакитні прапорці.
Могила доглянута – там багато свіжих квітів та лампадок. На дереві поряд висить прапор України, а на гілки кущів хтось повісив шарф збірної України. Неподалік свій спочинок знайшла також донька Бандери Наталія та її чоловік, який пішов з життя минулого року.
Тільки відійшла від могили Степана Андрійовича, як назустріч йшов чоловік з лампадкою в руках. Ще здалеку крикнув: «Слава Україні».
«Мені подобається ваш Мудрик. Я теж грав 10-ку»
На Євро багато часу доводиться проводити в дорозі – переважно в потягах та приміських електричках. Там відбувається чимало цікавих знайомств та діалогів.
Якось поряд сіла німкеня. Коли почула, що я з України, то відразу завела жваву розмову. Розповіла, що викладає німецьку мову для українок, які переїхали в Німеччину після початку повномасштабного вторгнення. Показала на телефоні фото зі своїми ученицями – дівчата та жінки були у вишиванках. Українки намагаються підтримувати свою культуру тут і знайомити німців з нашими піснями і танцями.
Наприклад, Тетяна Високолян в Києві працювала викладачем з вокалу. У Тані голос з вайбом Ніни Матвієнко – заливається соловейком і бринить, як джерело. В Німеччині вона продовжила свою справу – організувала гурток, де безкоштовно вчить українських діток співати.
Пізніше доля звела з Іриною Кохановською з Луцька. Вона живе і працює в Мюнстері – викладає німецьку мову для біженців з Афганістану, Пакистану, Сирії. Її учні – глибоко травмовані молоді чоловіки. Родини, в яких виховують по 10 дітей, обирають найобдарованішого, і намагаються вивезти в Європу.
Шлях до Німеччини може тривати навіть чотири роки, якщо пощастить вижити в дорозі. Бувають випадки, коли ці біженці самі себе травмують чи карають фізично: «Ахмед їсть тут шоколад, мама там голодна, сестра - голодна, брат - голодний». Німкені відмовляються брати такі важкі класи. Але нашій Ірі вдається знаходити до них підхід.
Ще один яскравий діалог трапився в таксі. Водій народився в Гані, але зараз називає себе німцем. Грав тут у третій лізі. В дорозі дивився матч Євро на телефоні. В країні взагалі всюди панує дух Євро-2024. Коли дізнався звідки його пасажири, то сказав, що в нас хороша збірна, але проти Румунії наші гравці вийшли розслабленими.
«Ви швидко бігли вперед і повільно поверталися назад. А потрібно було робити все швидко. Передайте це вашому тренеру. А ще мені подобається ваш Мудрик. Я теж грав 10-ку», - усміхається таксист.
Ребров: «Я вийшов з роздягальні, тому що гравці мене попросили»
Потяг до Дюссельдорфа запізнився на годину – на пресконференцію Сергія Реброва довелося дуже поспішати. Дорогу до стадіону допоміг знайти німець з Кельна. Він працює в команді бродкастерів, які організовували трансляцію матчу Словаччина - Україна.
Згадував, як виконував схожу роботу на Євро-2012. Його бригада працювала на матчах в Донецьку та Харкові. Між містами вони літали: «Переліт в нас займав 20 хвилин. А ще я був у Києві на матчі «Баварії» проти «Динамо». Ми тоді летіти на літаку Антонов і везли з собою травку», - сміється німець.
У зал для пресконференцій вбігаю за дві хвилини до появи там Реброва та Зінченка. Багато питань про поразку від Румунії та висновки після цього матчу. Олександр говорить, що краще менше говорити, а більше робити.
Запитую в Сергія Станіславовича: чи готовий він розділити відповідальність за програш румунам разом з гравцями і як поставився до того, що гравці попросили його вийти з роздягальні після гри?
«Bild читаєте, – посміхається Ребров. – Може, в Німеччині це ненормально, але у нас нормально, коли хлопці розмовляють між собою і запитують один в одного, чому так трапилося. Я вийшов з роздягальні, тому що гравці мене попросили. Вони хотіли поговорити окремо між собою».
Враження від пресконференції приємні – є відчуття, що команда і тренер зробили висновки і в матчі зі Словаччиною все буде по-іншому.
А тренування проводять не на «Дюссельдорф Арені», а на базі «Фортуни». УЄФА береже газон. Бояться, що через дощі поле може бути на найкращої якості перед грою. На тренування завітали захисники Маріуполя та родини полонених. Серед них бачу знайомі обличчя - про декого з наших героїв ми писали в репортажі про тренування з футболу для військових з ампутацією.
Словацький журналіст: «Мені дуже соромно за те, що роблять наші політики»
Збірна України викликає чималу цікавіть в іноземних журналістів – не тільки в румунських чи словацьких, але і в інших колег.
Тільки в день матчу проти Словаччини зі мною записали три інтерв’ю – журналісти з Англії, Нідерландів та Ізраїля. Питання загалом схожі – що для українців означає присутність збірної на чемпіонаті Європи. Навіть в розмовах та питаннях відчувається, що вони щиро вболівають за нас і хочуть, щоб Україна пройшла якомога далі.
«Яка б це була історія», – каже ізраїльський журналіст. Питає також про рейтинг Зеленського, дивується, що матчі УПЛ можуть тривати по 5 годин і впевнений, що Україна переможе Бельгію.
Мабуть, найбільш миле інтерв'ю вийшло зі словацьким журналістом. Після початку повномасштабного вторгнення він мені написав з проханням розповісти про ситуацію у спортивній журналістиці і навіть пропонував кімнату у своєму домі. Тепер вибачався за дії політичних керівників Словаччини: «Мені дуже соромно за те, що вони роблять. Ми з дружиною ще більше намагаємося допомагати Україні, донатимо і підтримуємо вас. Слава Україні!»
Румунський журналіст зізнався, що стежить за «Трибуною» через Мірчу Луческу і дуже любить наші тексти. Вважає наш сайт найкращим в Україні. Зі сльозами на очах згадував, як не так давно провів в Україні чотири дні і яке це мало на нього великий вплив: «Дуже люблю Україну».
Організатори заохочують вболівальників подорожувати потягами
Це Євро проходить під знаком еко-френдлі. Організатори заохочують вболівальників подорожувати між містами потягами, а не літаками. Для цього зробили для власників квитків на Євро знижки – проїзд по 29,90 євро або 1317 гривень. Без цього квитки на швидкісні потяги дуже дорогі – може бути 100 євро і більше, залежно від напрямку.
Такі потяги розганяються до швидкості більше 300 км/год. Ви наче у боліді Формули-1 або в літаку – трохи закладає вуха.
Німці часто жартують зі своєї залізниці. І я розумію чому – потяг з Мюнхена на Дюссельдорф запізнився на 45 хвилин і змінив колію, але про кожну зміну повідомляли оперативно на пошту чи в додаток.
А ще там, як в літаках – якщо хочеш забронювати собі конкретне місце, то доплачуй 5 євро. Загалом, потяги дуже зручні. Другий клас десь, як перший клас наших інтерсіті.
На цьому Євро є кілька цікавих ноу-хау у порівнянні з тим, що було на Євро-2020. Говорю тут з боку роботи журналіста. Переклад пресконференцій став максимально зручним – скачуєш додаток собі на телефон, обираєш там необхідну мову і слухаєш. Головне, мати навушники.
Ще одне новація – журналісти і фотографи можуть самі обирати собі місце в ложі преси чи позицію для зйомки біля поля. Якщо не встигнете це зробити, то вам його призначать автоматично. В українських медіа на матчі своєї збірної є пріоритет у виборі кращих місць.
Мені особливо сподобалося, що після матчу до преси в мікс-зону обов’язково мають вийти і поговорити 2-3 гравців. Можливо, завдяки цьому правилу відразу після гри з Румунією отримали коментарі Луніна та Забарного.
З не дуже приємних новинок – кава по 4 євро в пресцентрі.
Ми побачили звичну команду Реброва, яка вміє виривати вольові перемоги
Перед матчем зі Словаччиною в Дюссельдорфі почалася злива – всі думки на аналогії зі зливою на Євро-2012 та матчем проти Франції гнали геть з голови. Тим паче, перед грою дощ припинився.
Ребров, як і обіцяв, провів заміни у стартовому складі. Найперше, що впало у вічі – це зміна воротарської позиції. Трубін вийшов замість Луніна і у першому таймі кілька разів класно нас виручив.
Циганков напередодні тренувався за індивідуальною програмою і випав з обойми на матч проти словаків. Миколенко повернувся в загальну групу, але залишився на заміні.
Настрій під час матчу змінювався так само, як погода в Німеччині. Зовсім вберегти ворота сухими Трубіну не вдалося – рахунок в матчі відкрив Іван Шранц. З таким результат команди пішли на перерву. Враження значно кращі, ніж від матчу проти Румунії, але побоювання за результат залишалися.
Але після перерви ми побачили звичну команду Реброва, яка вміє виривати вольові перемоги. Спочатку забив Микола Шапаренко – перший гол України на цьому Євро-2024. Після цього настрій став веселіший – наче гора спала з плеч. З’явилася якась впевненість, що все буде добре.
Гол, емоції та сльози Романа Яремчука – це найкраще, що поки було в нашої збірної на цьому Євро. Браво, Романе! Браво, вся команда! Повторення Євро-2016 вже точно не буде.
Після гри Ребров традиційно стримував емоції: «В перерві матчу я не кричав. Ми дещо змінили в нашій грі. Я сказав гравцям, що в нас є шанс. Вони додали в бажанні. Це була дуже емоційна гра – у гравців навіть нема сил святкувати».
Головне, щоб були сили на Бельгію.
Фото: Ірина Козюпа/Tribuna.com, УАФ
