Ігор Перенесієнко: «Мені цікаво когось «вбити» в тексті»
Ігор Перенесієнко (на Трибуні більш відомий, як Ігор87) без перебільшення - один із найбільш відомих користувачів Трибуни, який заслужив славу своїм блогом про балканський спорт. На жаль, останнім часом він став приділяти сайту набагато менше часу, але для цього є об’єктивні причини. Минулого року Ігор перекваліфікувався у справжнього письменника та вже встиг видати першу книгу під назвою: «Ich möchte додому». Ігор люб’язно погодився розповісти чим він займається зараз, як пережив виліт України з Євро та про що писатиме нову книгу.
«Запропонували робити доповідну записку про російський вплив на Сербію для МЗС»
- Останній твій пост на Трибуні був аж рік тому. Куди ти зник і чому більше не пишеш?
- Частину часу тепер займає книга, інколи треба волочитися на презентації. Також переключив дозвілля на роботу в рамках Аналітичного центру балканських досліджень - моніторю для них новини Сербії за тиждень, робив курс лекцій по цій країні. Пости в Трибуні допомагають - з них інколи можна робити нові тексти. А, і так - на телефоні злетів пароль до акаунту Трибуни, тому в дорозі зараз більше читаю, бо коментувати не можу.
- Що це за аналітичний центр такий? Чим він займається і як ти туди потрапив?
- Це з десяток людей, які мають дві спільні речі - люблять Балкани і дратуються через Сербію. Тобто навіть в тій тусовці у мене є упередження. Центр має сайт, групу у фейсбуці десь на тисячу людей. Зараз, здається, готується друга онлайн програма для навчання тих, хто цікавиться тематикою Балкан. Основна моя участь у центрі, це моніторинг новин Сербії, або ж підготовка тематичних текстів. Зараз готується перший номер журналу центру. Грошей за все це діло ніхто не отримує, це суто для душі. Потрапив випадково - шукав когось в Україні, хто теж цікавиться Балканами. Робив перепости своїх текстів на Трибуні у групу в фейсбуці. Їм сподобалося, покликали на стажування.
- Я правильно розумію, що цей Центр - це приватна ініціатива ентузіастів, які люблять Балкани? Ваші дослідження потім беруться до уваги державними структурами, наприклад МЗС?
- Так, це недержавне об'єднання. Плани амбітні - співпрацювати з МЗС. Мені, наприклад, запропонували робити аналітичну записку про російський вплив в Сербії, щоб потім її передати в МЗС. Але поки, чесно, не знаю з чого взагалі почати, бо там пару томів треба писати. Навіть про те, що на поверхні.
- А якщо коротко, як ти можеш описати цей вплив на Сербію?
- 9 з 10. Вплив величезний. Скажімо так, більшість сербів ніколи не була і не буде в РФ. Вона їй не надто і треба -- там колосальні економічні і освітні контакти з Європою. Лише в Німеччині 700 тисяч сербів. Але в країні дуже велика пропаганда РФ, і просто космічні кошти витрачаються на неї. Наприклад, у фондах національної бібліотеки Сербії 3,5 тисячі книжок українською, російською ж - 40 тисяч. Заходи там всілякі проводяться. Наприклад, товариство «Русскій дом», в травні 2024 року провело у Белграді конференцію «Славяносербия: годовщина переселения сербов в Россию». Слов’яносербія існувала в 1753-1764 роках на території Донеччини та Луганщини. Адміністративним центром було м. Бахмут - який якраз перед тим перетворили на руїни. Якось так, такий от вплив.
- Саме через цей вплив у нас Сербія, м'яко кажучи, не дуже популярна країна. Як живеться поціновувачу Сербії в Україні?
- Та нормально живеться. Якось автоматично пошуки паралелей. От сьогодні 28 червня (прим. - інтерв’ю записувалось у цей день), день Конституції. А в Сербії Відовдан, вони теж цього дня Конституцію приймали. Коли Олена Зеленська недавно повезла книжки до Белграда, то я був на сьомому небі. Прямо зараз там проходить мистецький фестиваль, туди поїхав Андрій Любка - постив пару фотографій. Захід організовує літературна платформа Крокодил, вони регулярно надсилають гуманітарку до України, їхній директор Владимир Арсенієвич навіть сам приїздив, і не менш регулярно відмивають мурал Лесі Українки на фасаді свого офісу, бо місцеві потвори вічно на ньому щось пишуть.
- Не було ніколи спроб з твоєї сторони вести українську контрпропаганду на сербських ресурсах?
- В планах в мене є написати книжку про Сербію очима українця, у нас більше спільного ніж здається. Чи зробити переклад уже на написаного. Також було бажання зробити цикл відео про Сербію не ютубі. Але поки не знаю з чого почати. Все буде, але спершу треба підтягти мову.
«Ребров, об'єктивно, наразі найліпший із доступних»
- Перейдемо до спорту. Слідкуєш за Євро? Як оціниш виступ збірної України?
- За Євро слідкую, зі зрозумілих причин тепер слідкуватиму трохи менше. Футбол це емоції, він для того і існує. Про румунів сенсу говорити мало, а от матч зі словаками, це прямо вікопомно. Гол Шапаренка, то диво. На базарі на Тулузи мабуть, люди так не раділи з часів, коли Микола Тищенко роздавав судки з котлєтами. Прямо от щоб плакати через їхній виліт - ну ні. Зінченку треба шукати новий клуб, Довбику адаптуватися до нової команди. Луніну в порядок приходити. Життя йде далі. Виступ оцінюю на четвірку.
- На твою думку слід звільняти Реброва?
- Думаю ні. Потрібен іноземець, а хто зараз приїде крім балканців які вже тут. Потрібна велика зарплата, бо мені здається, суто суб'єктивно, що Реброва не дуже сприймають «легіонери». На тому рівні, що, мовляв, а «чого ти досяг?». Профіт від зміни тренера на іншого нашого тренера це сумнівно як мінімум. Ребров, об'єктивно, наразі найліпше з того що доступне.
- Кого б виділив у збірній? Хто навпаки розчарував?
- Не мислю такими категоріями, що мене хтось у збірній має/може розчарувати. В плані емоцій, то Тимчик, за оте його флеш інтерв'ю. По грі - Мудрик, але тут я не об'єктивний. Вважаю то він інтерв'ю давати не вміє, але біжить добре.
- Не можу не запитати. Чи не вперше Балкани були представлені аж 4 країнами. Хоча, судячи із виступів команд, запам'ятались вони в першу чергу вболівальниками. Як оціниш виходки фанатів Сербії та пісні Албанців і Хорватів?
- Підозрюю, що в Україні навіть не всі провокації сербів були висвітлені українськими журналістами - про братання з румунами не зустрічав згадок. Головна відмінність поведінки в тім, що сербських хуліганів ледь не на офіційному рівні підтримували сербські провладні політики. Вони разом, вони на одній хвилі. Як написав один сербський письменник: «Албанці відстоюють себе всіма мовами світу і відправляють Мелізу Харадінай (то така фактурна жіночка-політик), а ми - співаємо пісні Даніци Црногоревич і вважаємо вершиною патріотизму». Албанці та хорвати їхали у відпустку, а серби - на війну.
- І хто переміг у цій війні у результаті?
- Залежить хто розповідає цю історію. Але команду вони критикують зараз жорстко, мовляв, Мілінковіч-Савіч і Мітровіч розлінилися отримуючи «арапске паре» («паре», це сленгове «бабло»).
- У плей-оф будеш вболівати за Словенію чи в тебе інший фаворит?
- Вболіватиму за Англію. Словенцям удачі, звісно.
- Цікавий варіант. Чому саме Англія? Із топів вони показали чи не найнуднішу гру.
- Я ціную твоє прагнення натякнути мені на сербські корені Арнаутовіча, але Англія це вже швидше звичка. Ну як можна не вболівати за Англію?
«Вже пишу новий роман. Це окрема історія - детектив»
- Думаю, багатьох користувачів Трибуни цікавить це питання. Блогерство тобі допомогло у написанні книги?
- Так, однозначно. Писання тексті для блогу — гарний тренажер для роботи з текстом. Грамотності і знання пунктуації воно точно не додало, але звичку писати точно сформувало. Це цікавий досвід, можна навіть сказати, що певний етап в житті. Як мінімум фотограф книгарні «Є» казав, що читав мій блог, і питав шо я думаю про перспективи Луніна.
- Чи є взагалі різниця між блогерством і письменництвом? Чи потребує написання художнього твору інших навичок?
- Думаю ні. Приклад Каті Бльостки (прим. - сучасна українська письменниця) - вона вела блог, а потім видала книжку. Часи, коли автор пвидавав книжку і на отриманий гонорар жив рік, лишилися в 18 столітті. Зараз автор має бути публічним, має бути активним - по суті вести соцмережі, і бути блогером. З іншого боку блогер, має дбати за якість мови тексту, сюжет - суто письменницькі штуки. Тобто воно все близько. Наявність інших навичок, думаю, це потрібно - умовно, ти ІТішник, то можеш зробити ними своїх персонажів, бачив нічне життя Боярки чи Чікаго - от, чого б це не використати в тексті. Думаю це тільки плюс.
- Для мене просто це протилежні речі. У пості на Трибуні треба викинути все зайве і залишити лише головне, а от у художньому творі навпаки треба додавати якогомога більше деталей.
- Не беруся бути останнім арбітром, але коли в тексті занадто багато зайвих і непотрібних деталей, часто одне і теж розповідається у сусідніх реченнях просто різними словами, до того ж не дуже якісно використаними — це також не добре. Лаконічність цілком ок, якщо вона естетично добре зроблена. Але це моя особиста думка.
- На вулицях вже впізнають як відомого письменника?
- Слава Богу ні, і думаю цього ніколи не станеться. Занадто багато справді хороших письменників довкола. Я, то таке.
- Але ж у Карлівці (прим. - Ігор родом із Карлівки Полтавської області) ти вже став зіркою?
- Та ні, яке. Але то, мабуть, також добре - бо раптом би публіці не сподобався образ міста, а в кожній хаті є вила чи сокира. Насправді, от «письменник» це ж не зміна образу життя чи ще чогось. Ти «стаєш письменником» там раз чи двічі на місяць максимум, коли десь є презентація. я б може займався тим більше, але це треба вміти організовувати. Тому от статус автора він за великим рахунком нічого в житті не змінив. навіть в метро місце не звільняють.
- Думаю, складніше написання книги, є лише її видавництво. Чи були проблеми із пошуком видавця?
- В мене їх не було, бо я його не шукав. Записався на річну програму письменницької майстерності «Літосвіта», в кінці якого всі дописані рукописи надсилаються до видавців. А ті вже беруть текст в роботу, чи ні. Мені пощастило. Так, я чув від багатьох знайомих, що знайти видавництво для рукопису складно. Навіть зараз, коли об'єктивно є інтерес до українського автора. Але треба намагатися, і все це цілком підйомно.
- Вже пройшов майже рік із виходу «Ich möhte додому». Чи можеш поділитися інформацією про кількість проданих примірників?
- Ох. Мінімум двічі прямо в лоб запитував про це менеджера, бо самому цікаво ж. Та цифри мені ніхто не назвав. Думаю там не дуже велика цифра.
- У планах є написання нового роману?
- Так, звісно. В процесі.
- Це буде продовження історії Зігмунда (прим. - головний герой роману «Ich möhte додому») чи щось кардинально нове?
- Базово, це окрема історія - детектив. Мені цікаво когось«вбити» в тексті, як саме все це прописати.
- Це буде щось у стилі різних серіалів про «ментів» чи класичний детектив Агати Крісті із елегантним слідчим?
- То вже як вийде, але якщо скидатиметься на перший варіант, то рукопис треба буде спалити. Кінг багато своїх текстів пише довкола одно містечка, все відбувається в ньому. От я хочу щось таке ж - невелике провінційне місто на Полтавщині. Сеттінг, прононс, декорації - все буде звідси. Персонажка, ну бо я вже знаю чим все закінчиться і є план та синописис: приїздить сюди, зникає її сестра. Ну от власне все буде тут крутитися довкола цього. Можливо, когось з персонажів змалювати б з публіки Трибуни, але трохи відійшов від громади тож зараз не маю уявлення про строкаті тутешні портрети.
- Твій перший роман вийшов майже автобіографічним і я б навіть сказав дуже інтимним (у розумінні особистісним). Яким би ти хотів бути автором: тим хто пише твори для себе або тим, хто пише для того, щоб сподобатись публіці?
- Думаю, без одного чи іншого підсумковий текст втрачатиме. напевно, важить баланс. бо об'єктивно - видання книг це витрати, а якщо автор не подобається, тож і не не продається хоча б на рівні відбити вкладене, то публікуватиметься він не довго. З того, що читаю з сучасних українських авторів, то якраз десь в такій канві все і пишеться. Так принаймні здається.
- Сьогодні, на жаль, українських письменників-зірок можна перелічити на пальцях однієї руки. Віриш, що колись буде час, коли у нас будуть свої Стівени Кінги та Дени Брауни?
- Все колись змінюється, звісно. Зараз важко щось прогнозувати. Сьогодні очевидно є хвиля текстів які публікуються. Українська книжка популярна, з'являється багато нових книгарень. Важливо зберегти та закріпити цей показник. До рівня Кінга в осяжному майбутньому думаю навряд хтось дострибне, бо має маштабуватися не лише якість текстів, але і кіно, переклади, промоція і т.д. Питання направду трохи рожево-ідеалістичне - тут така ж відповідь напрошується, але сенс.
***
Якщо ви бажаєте підтримати молодого українського письменника, то можете замовити його книгу тут.
