Підсумки українського баскетбольного 2022-го: головні моменти, герої, конфлікти та розчарування
Є що згадати.
Рік, що минув, навряд чи можна назвати вдалим для українського баскетболу. Через повномасштабну російську агресію ми не дограли один з найцікавіших сезонів Суперліги за останнє десятиріччя, втратили безліч професійних клубів як наслідок війни та внутрішніх конфліктів, і навіть після Євробаскету-2022 у переважної більшості вболівальників сформувалося враження, що збірна точно могла б виступити на ньому і краще.
Тим не менш, нам все одно є що згадати – і виділити певних людей та організації, які робили наш баскетбольний 2022-й цікавим та насиченим.
Команда року: чоловіча збірна України
Національної команди у 2022-му нарешті було дуже багато – і навряд чи вона бодай когось залишила байдужим. Чоловіча збірна дала нам відчути абсолютно весь спектр вболівальницьких емоцій – від сльоз на очах 24 лютого, коли хлопці грали з Іспанією у відборі до ЧС-2023 у перший день повномасштабного вторгнення РФ, та повного спустошення після шокуючої серпневої поразки від Ісландії, до справжньої гордості за наш баскетбол після перемоги над господарями чемпіонату Європи італійцями на їхньому ж майданчику.
Рік для збірної не був стовідсотково позитивним: на Євробаскеті команда зупинилася в 1/8 фіналу, програвши не комусь із топів, а рівній нам за класом Польщі, і зазнала декількох неприємних поразок у кваліфікації ЧС, залишивши собі лише теоретичні шанси пробитися на першість у Японії, Філіппінах та Індонезії. Але, з іншого боку, ми нарешті побачили, як має виглядати національна команда у більш-менш оптимальному складі (у 2022-му до неї вперше за чотири роки приєдналися представники України в НБА), оцінили потенціал нового покоління гравців, яке поступово виходить на провідні ролі у нашому баскетболі, та не можемо не бути вдячними хлопцям за велику кількість патріотичних акцій на міжнародному рівні.
Клуб року: «Прометей»
Ставлення до «титанів» в українському баскетболі – дуже полярне. Одні з повагою відносяться до проекту Володимира Дубинського, який навіть у час великої війни намагається пристойно виступати у Єврокубку (це другий за статусом європейський клубний турнір, у якому українські клуби не були представлені з 2014-го), має певні успіхи та ставить перед собою дуже амбітні завдання. Інші – навпаки, критикують: переважно, через бажання «Прометея» як відносно нової організації щось змінювати у сталій системі координат нашого баскетболу та заздрість до фінансових можливостей останнього довоєнного чемпіона України, подібних до яких наразі взагалі ніхто більше не має.
Але, абстрагувавшись від будь-яких оцінок особистості Дубинського чи роботи клубу, не можна не дійти очевидного висновку: «Прометей» зараз – головний постачальник інформаційних приводів в українському баскетболі (як суто ігрових, так і навколоспортивних) та найбільш цікава для нейтрального глядача команда, яка має дуже якісний склад, грає на дуже хорошому рівні і при цьому залишається відкритою для своєї аудиторії. Чого, наприклад, як клубу дуже бракує «Будівельнику», основний склад якого також виїхав за кордон задля участі у декількох міжнародних змаганнях.
Єдина дійсно глобальна проблема «титанів» полягає у тому, що все найяскравіше, що із ними відбувається зараз у спортивному плані, відбувається далеко за межами України. За таких умов доволі складно розвивати власний бренд, навіть якщо у клуба є для цього і бажання, і гроші. Тим не менш, ледь не все найцікавіше, що було у 2022-му в нашому клубному баскетболі, пов’язане саме з «Прометеєм», і у цьому немає нічого дивного – це дуже рідкісний у час війни випадок, коли українська організація намагається розвиватися, а не просто виживає.
Момент року: фото Артема Пустового на обкладинці Marca
Навряд чи саме так центровий збірної України уявляв собі потрапляння на обкладинку одного з провідних європейських видань – але саме фото Артема з написом «Ні війні» на обличчі, зроблене перед грою з Іспанією 24 лютого, стало одним із символів протесту українського спорту проти російського агресора у перші дні повномасштабного вторгнення.
Подія року: переобрання Михайла Бродського президентом ФБУ
Турбулентний рік, значну частину якого очільник нашої національної федерації провів за кордоном, а декілька місяців взагалі не проявляв жодної публічної активності, завершився найбільш сірим та буденним сценарієм з усіх можливих – на чергових виборах Бродський був взагалі єдиним кандидатом та, звісно ж, здобув впевнену перемогу.
Це навряд чи крок уперед (чому саме, детально пояснювали тут). Але, насправді, Михайла Юрійовича складно звинувачувати у тому, що після семи дуже суперечливих років президентства, за які ми мали і розкол ліги на два окремих турніри, і історії з небажанням відпускати гравців до збірної, і конфлікт федерації з одним з найуспішніших клубів, і взагалі все, що завгодно, у Бродського не з’явилося бодай якоїсь організованої опозиції.
Тому у найближчі п’ять років у нашому баскетболі нічого не зміниться. А ось добре це чи погано – вирішуйте самі.
Гравець року: Іссуф Санон
Найскладніша номінація для вибору – в українському баскетболі просто немає одного-єдиного гравця, про якого можна було б без жодної долі сумнівів сказати, що саме він у 2022-му точно був кращим за інших. У Богдана Близнюка були дуже яскраві матчі за «Будівельник» та національну збірну – але він дуже багато пропустив (зокрема, й літні поєдинки національної команди) через особисті проблеми. Артем Пустовий провів дуже непоганий попередній сезон у найсильнішому в Європі іспанському чемпіонаті, але зіпсував враження від нього посереднім Євробаскетом, де здавалось, що Айнарс Багатскіс просто не може знайти досвідченому центровому місця у власних ротаціях. Про наших представників у НБА також дуже складно щось казати – ані Святослав Михайлюк, ані Олексій Лень не мають помітної ролі у своїх клубах, і за всю першу третину нового сезону за океаном сумарно зіграли менше хвилин, ніж за шість зустрічей чемпіонату Європи.
Гра Санона у 2022-му також залишила неоднозначне враження. В окремих матчах навіть проти топових суперників він виглядав супер-круто (чого вартий один лише поєдинок з Грецією на Євробаскеті – Дімітріс Ітудіс взяв тайм–аут, щоб привести Янніса Адетокумбо, одного з найкращих баскетболістів світу, до тями після декількох хвилин відвертих знущань від Іссуфа), а іноді – руйнував собі гру зайвими емоціями (як це було, наприклад, у зустрічі Єврокубка з «Цедевітою–Олімпією», колишньою командою захисника, на яку українець вийшов вже надто зарядженим та зібрав п’ять фолів за 10 хвилин без жодного здобутого очка).
Тим не менш, піки Іссуфа – а їх у 2022-му вистачало, – були дуже яскравими та потужними. Якщо Ронен Гінзбург у «Прометеї» зможе допомогти хлопцеві знайти стабільність, питання щодо лідера збірної у наступних її циклах буде закрите більш ніж впевнено.
Прорив року: Іван Ткаченко
Вихованець «Черкаських Мавп» – фігура для українського баскетболу абсолютно не нова, та і сам Ткаченко, зрештою, вже не юнак, якого тільки-но розпочали підпускати до серйозних турнірів. Але, граючи за одну з найслабших команд попередніх декількох сезонів Суперліги, Іванові складно було розраховувати на серйозне визнання за межами Черкас.
На новий рівень форварда вивело літо національних збірних. Розпочинав його Ткаченко як один з представників відносно великого пулу претендентів на хвилини на третій позиції, ледь не найбільш неочевидній на той момент в усій національній команді, а завершив – четвертим за кількістю ігрового часу на Євробаскеті після Михайлюка, Леня та незамінного для будь-яких команд Багатскіса Близнюка.
У «Прометеї» на позиції Івана конкуренція значно більша, але й на рівні Єврокубка він поступово адаптується – свої 8-10 хвилин має навіть у найважливіших та найконкурентніших поєдинках. Зараз форварду 25, тож навряд чи це ліміт його можливостей: хочеться вірити, що Ткаченко прогресуватиме й надалі.
Розчарування року: Аліна Ягупова/жіноча збірна України
Жіночий баскетбол у 2022-му нас особливо не тішив. Ми втратили чотири важливих для Суперліги клуби («Прометей» та «Будівельник» закрили жіночі програми, найтитулованіше за весь час незалежності столичне «Динамо» не знайшло коштів для того, щоб вийти на старт нового сезону, а бердянська «Чайка» з продуктивною за українськими стандартами дитячо-юнацькою школою припинила функціонування через окупацію міста), залишились з історично слабким чемпіонатом, де великі хвилини зараз грають 13- та 14-річні дівчата, але найбільш прикро було через невдачі тих, від кого ми чекали гучних успіхів.
Аліна Ягупова знову не змогла виграти жіночу Євролігу – хоча, здавалося б, дискваліфікація усіх російських клубів через напад РФ на Україну відкривала «Фенербахче» українки прямий шлях до трофею. Втім, турецький клуб сенсаційно програв фінал угорському «Шопрону», маючи статус беззаперечного фаворита, а зіркова захисниця у одному з найвизначніших поєдинків не лише року, а й взагалі своєї кар’єри, кинула 4/18 з поля та 0/10 триочкових.
Не потішила восени і національна збірна – у статусі лідера відбіркової групи наступного чемпіонату Європи програла обидві офіційні зустрічі 2022-го, втратила перевагу над французькими дівчатами за результатами особистих поєдинків і замість впевненої кваліфікації на континентальну першість у 2023–му має сподіватися не лише на власний хист, а й на допомогу суперниць. Те, що Україна ризикує вдруге поспіль пропустити жіночий Євробаскет, маючи у складі індивідуально одну з найсильніших гравчинь світу – справжня катастрофа і найтемніша пляма на усій каденції Бродського у ФБУ, який за сім років, здається, так і не оцінив історичності моменту і не зміг зробити потенційно медальне покоління конкурентним на найвищому рівні.
Провал року: виліт молодіжної збірної України з дивізіону А чемпіонату Європи
Останнє місце з 16 команд, поразка полякам з різницею у 36 очок у вирішальному поєдинку за збереження прописки в еліті та перше за час незалежності повне падіння молодіжного українського баскетболу у дивізіон Б (це, нагадаємо, шість команд: чоловічі та жіночі збірні U-16, U-18 та U-20, і всі вони принаймні наступний рік відіграють далеко від еліти) – більш невдалих з суто спортивної точки зору моментів в українському баскетболі в 2022-му просто не було.
Не зіграли на своєму рівні усі проспекти цього покоління, невдалий молодіжний чемпіонат Європи провів Олександр Ковляр, на якого покладались дуже великі сподівання, не вистачило великих та ротації на позиції плеймейкера, не спрацювали тактичні ходи Віталія Степановського – причин невдачі було чимало, і деяким з них неможливо було зарадити. Але менш неприємною вона від того не стала.
Конфлікт року: протистояння ФБУ та «Прометея»
Про цей сюжет – певно, найголовніший у нашому баскетболі, не пов’язаний беспосередньо із війною, – ми розповідали чимало (тут – основні причини протистояння, тут – позиція Дубинського, а тут – думка президента «Дніпра» Валерія Кондратьєва, який нині також обіймає посаду віцепрезидента ФБУ і відповідає за змагання професійних команд, зокрема, й Суперлігу). Чия б позиція у цьому конфлікті не була б вам ближчою, наслідки він мав дуже суттєві – наш чемпіонат втратив три клуби, федерація – чималий шмат репутації, а молодь «Прометея», яка мала б грати у Суперлізі – рік змагальної практики.
Станом на сьогодні найгострішу та найемоційнішу стадію конфлікту, схоже, пройдено – але якщо він і буде вирішений, а сторони потиснуть одна одній руки, результати ми побачимо лише у наступному сезоні.
Хайлайт року: гейм–віннер Кріса Доу у матчі плей-ін ЛЧ з «Хапоелем»
Забий В’ячеслав Бобров переможний кидок на останніх секундах кваліфаєру з Іспанією, цю номінацію забрав би саме форвард збірної України – бо це була б історія на роки та десятиріччя. Але вона дістається тепер вже колишньому захисникові «Прометея» – за сукупністю епічності моменту та важливості влучання, яке фактично врятувало сезон «титанів» у Лізі чемпіонів.
Матч року: Україна – Естонія на Євробаскеті-2022
Точно не найяскравіша, не найзмістовніша і найвпевненіша гра національної команди у 2022-му, але найскладніша та найважливіша її перемога. Саме матч з Естонією був ключовим для оцінки усього року у виконанні збірної та цілого періоду роботи з нею Багатскіса. Кидок Іллі Сидорова на останній хвилині фактично гарантував Україні путівку у плей-оф чемпіонату Європи, завдяки якій ми точно не можемо назвати її виступи влітку та восени невдалими.
Спіч року: Айнарс Багатскіс у тайм–ауті матчу з Італією на Євробаскеті–2022
Найемоційніші 30 секунд роботи латвійського фахівця з українською збірною (принаймні, з тих, шо ми мали можливість бачити) принесли результат – наші хлопці здобули вольову перемогу над господарями чемпіонату Європи.
Обережно, у відео присутня ненормативна лексика:
Біль року: руйнування армією РФ арени «Азовмаш» у Маріуполі
Фото: ФБУ, FIBA / Eurobasket 2022, FIBA / Euroleague Women
