«Хто атакує, той виграє». Як аргентинець Рауль Лосано привів збірну України з волейболу до тріумфу
Інтерв’ю з головним тренером.
Чоловіча національна збірна України в червні стала переможцем Золотої Євроліги-2024, здобувши вольову перемогу над командою Хорватії у фінальному матчі.
У тренера Рауля Лосано було лише 53 дні на підготовку українців.
Як будувалася стратегія команди, у чому полягали особливості підготовки гравців і що сприяло перемозі, він розповів в інтерв’ю за підтримки «Епіцентру».
«Підняло командний дух і об’єднало команду те, що 53 дні ми були як одне ціле»
— Ви очолили чоловічу збірну лише у квітні й уже в червні національна команда стала переможцем Золотої Євроліги. На чому будували свою стратегію підготовки?
— Переважно все побудовано на моєму досвіді. У нас було мало часу — лише 53 дні, тому намагався розділити процес тренування, щоб досягти максимальних результатів. Під час кваліфікації української збірної в Бразилії вісім гравців не змогли на неї приїхати й довелося зробити абсолютно нову команду. Я розумію, що на це є причини. В Україні триває війна і кожен захищає свою країну: хтось на фронті, а хтось з прапором України на волейбольному майданчику.
Перші 15 днів, протягом яких команда тренувалася на базі спортивного комплексу «Епіцентр» в Городку на Хмельниччині, дали мені змогу проаналізувати кожного гравця. Оцінивши їхні можливості, я розумів, що можна змінити або покращити. Уже в Польщі до нас доєдналася інша частина збірної, але було замало часу для спільних тренувань. Ми використовували будь-яку можливість, адже необхідно було відпрацювати й покращити багато моментів. Тому весь час тренувалися, вчилися і грали.
Додатково підняло командний дух і об’єднало команду те, що 53 дні ми були як одне ціле. Спілкування з рідними відбувалося лише телефоном, усі відрядження ми провели разом.
— Що для вас є найважливішим у роботі з командою? Яких принципів ви дотримуєтесь у своїй роботі?
— Перший — визначити модель гри, тобто тактику для команди. Другий — усіх гравців підлаштувати під єдину тактику та об'єднати, щоб все разом функціонувало. І це ключова задача. Третій етап — тактична система. Кожен учасник має чітко розуміти свою роль, місце, обов’язки та відповідальність.
Коли є перші три пункти, починається четвертий етап — удосконалення. Кожен гравець має постійно покращувати свої результати. П'ятий пункт — це план тренувань, який, крім загального, передбачає ще й індивідуальний для кожного гравця.
Також дуже важливим є вміння передбачити ризики травмування.
— Які ключові чинники вплинули на перемогу у фінальному матчі проти Хорватії?
— Сам факт, що це був вирішальний матч, мотивував грати більш напористо. Перший сет ми програли. Проте наступні три сети команда пресувала суперника під час подачі й це дуже допомогло.
Наш технічний план базувався на сильній атаці, що створило проблеми команді-супернику. Хочу наголосити, що атака веде до результату. Хто атакує, той виграє. Додатково команда була дуже сильно мотивована.
— Зазвичай, перші невдачі дуже демотивують і команда програє психологічно. Наша збірна ж навпаки продемонструвала характер, наздогнала і врешті-решт вигравала. Чи приділяли ви цьому питанню додаткову увагу?
— Звичайно, ми обговорювали це. Але найважливіше — бажання гравців. Не важливо, що я говорю, якщо вони хочуть перемагати, вони будуть боротися до кінця.
Звичайно допомагали й інші чинники. Підвищувала мотивацію гарна подача. Обрана тактика гри створювала чимало проблем опонентам і додавала нам бойового духу. Крім того, Україна переживає зараз складний період, і я ніби засунув палець у рану, сказавши, що цю гру ми маємо виграти для того, щоб подарувати усмішку людям, які втратили свій дім, сина, чоловіка або дитину. Щоб вони усміхнулися, радіючи перемозі України. Так, виграш не закінчить війну, але це як бальзам для усіх людей, які постраждали. І це дуже сильно вплинуло на команду, хлопці у свій спосіб відповіли всьому світу на жах і несправедливість, що відбувається з їхньою рідною країною.
«Майбутнє українського волейболу дуже вражаюче і є що покращувати, але для цього має закінчитися війна»
— Чи пам'ятаєте ви свої перші враження після знайомства з командою? Як вони змінились після останнього матчу?
— Спочатку я навіть не знав, як оцінювати гравців. Федерація волейболу надала мені список, де було багато імен, які чув вперше. Я зробив запит статистики по кожному спортсмену, і виявилось, що багато з них грали дуже мало, а в декого статистика взагалі відсутня. Це було найскладнішим, тому перші два тижні я дав можливість усім показати себе.
У Городку написав 25 сторінок, кожна з яких була присвячена окремому волейболісту, зробив схему всіх гравців, аналізував їхні подачі. Атаки були дуже прямолінійні, команда не витримувала достатню висоту й довжину, щоб правильно відігруватися від блоку. Тобто спочатку віддав пріоритет технічній складовій. Потім була фізична підготовка, грали щодня, щоб набути досвід.
Гравці всіх країн дуже схожі — вони високі, гарно фізично сформовані. Різниця лише в тактиці і техніці. Техніку здобуваєш, поки тренуєшся, а тактику — коли граєш, і чим важча гра, тим більше досвіду ти здобуваєш. Тому товариські матчі ми грали проти найсильніших команд. Це дало змогу підсвітити ключові проблеми та відпрацювати їх.
— Хто з гравців став для вас справжнім відкриттям сезону? Хто найбільше проявив себе?
— Юрій Семенюк, капітан, вже до Євроліги мав високий рівень гри. Відмінно відіграв Дмитро Янчук. Особливо хочу відзначити Миколу Рудницького, який у свої 42 роки демонструє неймовірну гру. Сильний прогрес зробили Євген Кісілюк та Олександр Бойко. Євген блискуче відіграв у фіналі як на подачі, так і в захисті. Діагональні гравці Віктор Шаповал і Данило Уривкін значно покращили свою гру та зробили великий внесок у перемогу. Центральні блокуючі також показали дуже високий рівень гри.
— Які ваші очікування від участі збірної України в Кубку претендентів у Китаї? Як оцінюєте нинішній рівень підготовки команди? Чи будете змінювати стратегію підготовки?
— Маємо знову сформувати нову команду. На жаль, у нас не буде капітана Юрія Семенюка, Дмитра Янчука, Миколи Рудницького та Олександра Бойка. Хтось повертається до навчання в університеті, хтось завершує кар'єру.
Маємо дуже мало часу, щоб кардинально змінювати стратегію. Будуть нові гравці, тому під час тренувань спостерігатиму, хто покаже максимальну віддачу – той і буде грати в матчах.
— Як оцінюєте потенціал розвитку волейболу в Україні загалом? Що необхідно українцям для виходу на новий рівень?
— Я впевнений, майбутнє українського волейболу дуже вражаюче і є що покращувати, але для цього має закінчитися війна. Після почнеться відбудова інфраструктури, молодь знову повернеться до звичного життя та почне займатися спортом.
Однозначно варто докласти більше зусиль для розвитку тренерів. Як у спорті, так і в будь-якій галузі, ключову роль відіграють люди та їхня креативність. Проведу аналогію між волейболом і компанією Apple. Що її відрізняє від Dell чи інших конкурентів? Хіба вони роблять різний чіп? Ні. Їх відрізняє креативність, дизайн, інновації. Люди безперервно роблять щось нове й цікаве. У спорті діє такий самий принцип. Німеччина має не гірші передумови для розвитку волейболу, ніж Польща. Але Польща працює краще, їхня ліга сильніша.
Український волейбол може досягти високого рівня, якщо будемо інвестувати в розвиток тренерів та будемо чесними щодо своїх сильних і слабких сторін. Коли знайдемо діагноз, тоді знайдемо спосіб, як його вилікувати.
Фото: «Епіцентр»
