«Македонський Зінченко» Аліоскі міг грати разом із Малиновським. Через нього Арнаутовіч виставив себе телепнем
Якщо беззаперечний лідер футбольної (а, можливо, і не лише футбольної) Північної Македонії – Горан Пандев, то за межами поля головною дійовою особою стає 29-річний Езджан Аліоскі. Якщо і доречно нині вживати нафталінову ідіому «душа компанії», то якраз у випадку з автором голу у ворота збірної України на цьому Євро.
Албанська душа, македонське серце
Літо 2017 року. Два хлопчики у дворі одного зі спальних районів Скоп’є сваряться ледь не до бійки. На одному з них – футболка збірної з прізвищем Аліоскі на спині. Де він її дістав – загадка. З тутешніх базарів значно простіше вийти косплеєром Мессі чи Роналду. Навіть герой нації Пандев не напрацював на достатню кількість майок. Що вже казати про 25-річного новачка «Лідса», який майже усе життя провів у далекій Швейцарії…
Але хлопчаки налаштовані серйозно. Чути явні претензії до носія футболки. Кілька разів звучать слова «албанскі фудбалер». Не треба знати македонську мову, аби зрозуміти. Як і для того, аби розрізнити інший аргумент: «македонскі фудбалер». Схоже, неправі обидва, але хочеться стати на сторону того, хто надягнув футболку. Він не готовий «віддавати» кумирів іншим народам, особливо, коли у країні їх не так вже й багато. Це, звісно, не Пандев, але Аліоскі навіть більше за нього підпадає під визначення того, з кого хочеться брати приклад юним македонцям: в міру зухвалий, веселий, модний, успішний (за місцевими мірками).
Езджан Аліоскі – уродженець села Црниліште з населенням менше 2000 жителів, де албанці складають абсолютну більшість – близько 95 %. Решта – македонці, турки, бошняки. Та й сам лівий захисник зізнавався, що у його родині спілкуються албанською. Втім, у македонців є вагомий аргумент – прізвище. Навряд чи ви знайдете албанця, у якого воно закінчується на -ski. Натомість у збірній Північної Македонії таких прізвищ – половина складу: Дімітрієвскі, Рістовскі, Трайковскі…
Також ім’я Езджан (Ezgjan) – не канонічно албанське, де воно звучить м’якше і пишеться Ezxhan. Швидше за усе, наш герой – торбеш. Торбеші – мусульманські македонці, яких у країні за різними оцінками – від 60 до 80 тисяч. Простіше кажучи – нащадки Аліоскі були албанцями, які частково асимілювалися на македонській землі – зберегли мову та звичаї, але втратили статус національної меншини, перетворившись на субетнос.
Знаючи це, кумедно під новим кутом подивитися на конфлікт, що відбувся між Аліоскі та форвардом збірної Австрії Арнаутовічем у матчі першого туру Євро-2020. Тоді австрієць грубо висловився щодо матері Езджана та його албанського походження, вживши слово «шпітар» (прізвисько з негативним змістом, етнофолізм; умовно можна порівняти з «бульбаш» або «лях»).
І якщо з історією роду Аліоскі ми вже розібралися, то з Арнаутовічем все набагато цікавіше, адже «арнаути» – це турецька назва… албанців. Тож виходить: нащадок албанців, який вважає себе сербом і грає за збірну Австрії, намагався дістати македонця албанською лайкою. Такий він, світ у епоху глобалізму.
На тренування – машиною швидкої
Республіка Македонія (тоді ще без зайвих слів у назві – Колишня чи Північна) отримала незалежність у 1991 році. На той час вона була цілком дотаційною – ані потужної промисловості, ані навіть виходу до моря як запоруки розвитку туризму. Тож розрив з офіційним Белградом означав скрутні фінансові часи. Можливо, саме через таку непривабливість Македонія уникла воєнних дій – серби не чіплялися з усіх сил за ці землі, на відміну від хорватських, боснійських чи словенських.
Але родину Аліоскі це вже мало турбувало. Езджану не виповнилося і року, коли сім’я переїхала до Швейцарії і оселилася у 15 кілометрах від Берна – в містечку Вюнневіль-Фламатт на 4000 мешканців. Там осіла солідна албанська діаспора, яка складала близько 5 % населення. Батько Садрі Аліоскі зміг влаштуватися до лікарні у Берні і сім’я зажила звичайним емігрантським життям. З одним невеликим нюансом – за 200 метрів від їхнього будинку починалося повноцінне освітнє містечко: початкова школа, середня школа, аналог нашого ПТУ, а головне – спортивна школа і стадіон, де регулярно грав місцевий аматорський ФК Фламатт.
Кілька років – і 11-річного Езджана разом з братом взяли до академії столичного Янг Бойз. На старенькому Opel батько щодня їздив на роботу, а по обіді повертався за синами і мчав з ними у Берн на тренування. Коли власна автівка була в ремонті (а траплялося це частіше, ніж того хотілося) – користувався службовим становищем і возив дітей машиною, призначеною для пацієнтів. Відверто кажучи, це була не зовсім «швидка», а радше, таксі для хворих, яким непотрібна екстрена госпіталізація, але добратися до лікарні самостійно вони не можуть.
Напис на мосту, як психотерапія
За кілька років Емран покинув футбольні тренування, а от Джанні, як називали Езджана однолітки, пройшов усі етапи – дитячі змагання, юнацькі турніри і у 18 років дебют за молодіжку Янг Бойз, яка виступала у третьому (а після реформи ліг – у четвертому) дивізіоні чемпіонату Швейцарії. Там зібралася цікава компанія – нинішній голкіпер ПСВ та збірної Швейцарії Мвого, теперішній захисник збірної Косово Хадерджонай, майбутній форвард збірної Венесуели Мартінес, а головне – солідна албансько-косоварська діаспора. Разом Аліоскі і Хадерджонаєм – п’ятеро.
За 2,5 сезони лівий захисник зіграв у 57 матчах, набрався досвіду і восени 2012-го голосно постукав у двері першої команди. В 11 матчах Аліоскі забив двічі і чотири рази вдало підключався до атак, віддаючи гольові передачі на партнерів. Втім, в основі на його позиції була висока конкуренція: досвідчений Раймонді, який провів майже 10 років у команді; ветеран і екгравець збірної Швейцарії Шпихер; талановитий гравець молодіжної збірної Чехії Лецьякс. Для македонця місця не знайшли. Більше того – ледь не зламали йому кар’єру, відмовивши, за словами самого футболіста, у достатньо грубій формі.
«В Берні мені сказали, що я недостатньо хороший для професійного футболу. І це після 10 років в їхній академії! Мені було дуже прикро, мене гнітили ці слова. Більшість людей би змирилися і почали шукати собі інше заняття, проте я заперечив проти того, аби мене відмовили від мрії», – згадував футболіст після першого свого успішного сезону в Англії. А мрія була проста – зіграти у Аглійській Прем’єр-лізі (хоча сам Аліоскі вболівав за Реал і надихався грою Роберто Карлоса) і виступити на чемпіонаті Європи.
Аби мати перед собою постійне нагадування про це – він ще раніше зробив у Вюнневіль-Фламатт – якраз над мосту над дорогою у Берн – напис ЄURO-2012 (турнір мала приймати Швейцарія з Австрією). Скоро поруч з’явилося слово Killing невідомого авторства і наповнення, проте футбольну мрію Аліоскі вбити не змогли.
Футболіст імені Земана
Контракт з клубом діяв – до літа 2013-го, але Джанні Аліоскі вже був не потрібен команді, тож пару місяців він тренувався з батьком і братом на шкільному стадіоні. Сімейні заняття перервав клуб третього дивізіону Шаффгаузен, чому неабияк зрадів Янг Бойз і з легкістю здихався «зайвого» футболіста, віддавши його в оренду на півроку, а після – відпустивши вільним агентом.
«Я не міг жити на те, що мені платив клуб. Тож батьки мене підтримували – винайняли для мене маленьку квартиру у Шаффгаузені і навіть придбали маленьку уживану автівку, аби я міг їздити на тренування», – згадував не найкращий період своєї кар’єри Аліоскі. Проте, на самому кордоні з Німеччиною йому дали головне – підтримку та ігрову практику.
Македонський захисник відразу став гравцем основи і у першому ж півріччі допоміг команді підвищитися у класі. У другому дивізіоні були успішні сезони як для Шаффгаузена (4-те та 5-те місця у сезоні) так і для самого гравця (77 матчів, та 4+7 за системою гол плюс пас). Його навіть почали викликати до збірної Македонії, у складі якої Аліоскі, зокрема, грав у Львові проти України у жовтні 2014-го у кваліфікації на Євро. Та гра завершилася мінімальною перемогою команди Фоменка, а Джанні не встиг за Ярмоленком, у моменті, коли той віддав гольовий пас на Сидорчука. Після цього, до речі, захисник пропустив 13 матчів національної команди і більше, ніж півтора роки не надягав червоної футболки із золотими променями.
А на клубному рівні все було значно краще. Настільки, що у 2016-го македонець пішов на підвищення – до Лугано, що грав у елітному дивізіоні. Ініціатором трансферу став легендарний Зденек Земан, який за півроку до того очолив команду. Саме чех зіграв ключову роль у тому, наскільки стрімко кар’єра Аліоскі пішла вгору.
Спершу його на кілька матчів випускали на останні хвилини. Так було і у півфіналі Кубка Швейцарії, де за 15 хвилин до фінального свистка Лугано з рахунком 2:1 перемагав Люцерн. Суперник тиснув, коли на бровці з’явився Аліоскі аби замінити автора дублю – форварда Доніса. У той момент, мабуть, усі подумали, що Лугано перейде на гру в 5 захисників. В тому числі, й сам Аліоскі. Але коли Земан почав давати македонцю вказівки, обличчя останнього витягнулося від здивування.
«Я вирішив, що погано почув і перепитав. Я нападник?!».
Сім хвилин після виходу на поле Аліоскі заробив пенальті. Одноклубник його не реалізував, Лугано все одно переміг, але поступився у фіналі, проте долю Джанні було вже не змінити. До кінця сезону він зіграв 14 матчів, переважну більшість з яких – лівим вінгером, і забив 3 голи. Влітку Земан пішов, але новий тренер Андреа Манцо використав ідею по максимуму. У сезоні 2016/17 Езджан Аліоскі забив 16 голів і став третім бомбардиром Ліги. В тому числі – двічі відзначився у матчах проти Янг Бойз. А ще додав до цього 14 гольових передач, допоміг Лугано вперше за 14 років виграти медалі (бронзу) і здобути путівку до Ліги Європи.
Також у 2016 році він забив свій перший гол за збірну. І відсвяткував максимально стримано, лише обійнявшись з партнерами, адже жертвою стала Албанія, яка цілком могла свого часу залучити футболіста до своїх лав (як, до речі, і Швейцарія). Проте федерація футболу Македонії першою побачила потенціал і запросила Аліоскі під свої знамена ще на рівні U-17, коли той навіть не дебютував за молодіжку Янг Бойз.
Душа команди, улюбленець фанатів
«Джанні – неймовірно відкритий і щасливий хлопець», – казав його тренер у молодіжній команді Янг Бойз Жоель Маньєн вже після того, як Аліоскі прийняв пропозицію Лідса і влітку 2017-го перейшов до команди з Чемпіоншипу за 2,5 мільйони євро. І своєю поведінкою македонець це постійно доводить. У кожному своєму інтерв’ю він висловлює захоплення Лідсом та його жителями, робить компліменти тренерам і партнерам по команді, із задоволенням бере участь у різного роду соціальних акціях. А ще – постійно жартує і веселить усіх навколо.
Коли місцевий художник і фанат Лідса Енді Маквей влаштував флешмоб і розфарбував непоказні сірі трансформаторні шафи у місті в кольори футбольного клубу, то один з них присвятив саме Аліоскі. Напис «We love Alioski becouse… » пропонує зробити селфі і залити світлину в соціальні мережі з продовженням фрази. Аби перерахувати варіанти – треба писати окремий текст.
Так само, не вистачить місця і розповісти про всі витівки Аліоскі за межами поля. Він заграє з операторами, фліртує з вболівальницями, які намагаються після матчу отримати футболку і поцілунок (вистачить і поцілунку) від кумира, втручається у інтерв'ю одноклубників, кричить на все підтрибунне приміщення «СВИНКА ПЕПА!» (не питайте чому – це загадка і для нього самого), поливає водою зі шланга партнерів під час тренування, зображає супергероїв… У соцмережах навіть створили окремий тег #GjanniCam, де регулярно з’являються чудернацькі епізоди, в яких македонець і режисер, і головний герой.
Коли минулої весни одноклубника Аліоскі поляка Матеуша Кліха запитали в одному з інтерв'ю про те, як футболісти переживають самоізоляцію, він реготнув: «Сподіваюся, Джанні ще живий». Сам футболіст не цурається статусу «скомороха»: «Люди думають, що я крейзі. Звісно, так і є».
Салім Ламрані, перекладач і помічник Марсело Б’єлси, після звільнення з Лідса написав про Аліоскі: «Його життєрадісність – надзвичайно корисна. Особливо, у періоди високого психологічного тиску. Він ніколи не втрачає повагу інших, а його ексцеси завжди сприймаються доброзичливо, оскільки в основі їх – добрі наміри».
Той, що трясе тунелі
Інші риси, які відзначають усі навколо – відвага та впевненість у власних силах, яка при цьому не переходить у пихатість. Той самий Ламрані на самому початку роботи з Аліоскі дав йому прізвисько The Brave. «Його ніколи не лякають габарити чи фізична сила опонента, він компенсує свою скромну тілобудову надлишком хоробрості», – пояснив він таке друге ім’я футболіста.
«Футбол – моя сцена. Я хочу щось показати на цій сцені. Я хочу розважитися, але водночас бути видатним і особливим гравцем. Я спонтанний, зухвалий та амбітний. Іноді я негідник, але я точно знаю, що я можу. І я впевнений у собі. Аби бути успішним футболістом, потрібен талант, але він є у багатьох. Тож футбол, це в першу чергу – впевненість. Коли я виходжу на поле – я не дивлюся на суперника. І точно не боюся гучних імен», – визначає свою футбольну філософію Джанні Аліоскі.
Поєднання гри на публіку (в хорошому значенні слова) і футбольної несамовитості призвели до появи нової фішки футболіста – shaking tunnels. Дорогою на поле, коли команди від виходу з-під трибун долають відстань до поля під мобільним тунелем, Аліоскі щосили починає його розгойдувати. «Я змушую нервувати футболістів, стюардів, вболівальників суперника. Мені подобається, коли вони зляться і думають «якщо він такий божевільний у тунелі, то що він робитиме на полі?!».
Але по життю Джанні Аліоскі – добряк і лапочка. Спілкується шістьма мовами (албанська, німецька, англійська, македонська, італійська, французька, іспанська), дарує крихітній племінниці футболки Лідса, а з першої англійської зарплатні (780 тисяч фунтів на рік) подарував татові новенький Mercedes преміум-класу. Причому, зробив зворушливий сюрприз за допомогою агентів, які запросили Садрі Аліоскі під формальним приводом – підписати деякі папери. В салоні був увімкнений відеозв’язок з Джанні, який подякував батьку за те, що той допоміг йому здійснити мрію.
***
У футбольному плані Лідсу також неймовірно пощастило ангажувати Аліоскі. «Павичі» виграли конкуренцію у Аталанти (італійці недовго страждали і запросили з чемпіонату Нідерландів німця Гоозенса) саме тому, що сам футболіст мріяв грати в Англії. І ані секунди не пошкодували. За два сезони у Чемпіоншипі він провів 83 матчі у яких забив 12 голів та віддав 10 гольових передач, а у Прем’єр-лізі в минулому сезоні не знітився, а продовжив псувати настрій суперникам (2+3 у 36 матчах). Тепер він не фланговий форвард, а футболіст, який працює по всій лівій бровці – в захисті і атаці.
Чотирирічна угода з Лідсом завершується у липні, а у черзі за македонцем – Фенербахче, Наполі та Челсі. Фанати вмовляють його залишитися, головний тренер обмежується фразами про те, що все має вирішити сам футболіст, а той взяв паузу на час Євро. Який варіант продовження кар’єри обере Аліоскі, навряд чи зараз знає навіть він сам. Але в будь-якому випадку вболівальники і партнери по команді полюблять цього скаженого хороброго македонця. Інших почуттів викликати він просто не вміє. Хіба що – у суперників.
